Вікторія Вецька - Несподіване кохання , Вікторія Вецька

Дзвінок у двері лунає через десять хвилин, і Ніка хитро підморгує:

— Відчиняй сама. Ти ж знаєш, хто там.

Ну звісно, що знаю. Але від цього легше не стає. Я глибоко вдихаю, смикаю двері і…

Переді мною стоїть Артем. У правій руці — великий букет півоній, у лівій — невеличкий пакунок. Ми обоє завмираємо, немов хтось поставив нас на паузу.

— Годі вам стояти, приєднуйтесь до нас!

Артем, ніби прокинувшись, заходить до квартири, відкриває двері й простягає мені квіти.

— Це тобі.

Я беру їх, вдихаю аромат і не можу стриматися:

— О, як романтично. Дякую. А в пакунку що? Обручка?

Він дивується, але швидко підхоплює гру:

— Не зовсім, але якщо добре попросиш, то, може, й до цього дійде.

Артем знімає взуття та куртку, і ми разом проходимо до вітальні, де всі вже розважаються під музику. Ніка з Анжелою кидають на нас погляди, але я не звертаю на них уваги. Артем зупиняється біля вікна і дивиться на мене теплим, серйозним поглядом, наче зважується на щось важливе.

— Не знаю, чи віриш ти в кохання з першого погляду. Більшість людей вважає це вигадкою, дурницею, і я теж так думав, поки не побачив тебе під дощем. Ти стояла така розгублена, сердита, а я хотів якось незвично заговорити.

— Тому почав з погоди, — усміхаються я.

Артем теж усміхається, і його усмішка стає ще теплішою.

— Так, можливо, це й не був найкращий початок. Але чому б нам не дати шанс? Почати зустрічатися, пізнавати одне одного, відкриватися… Розуміти, підтримувати — так, як ми цього потребуємо. А коли прийде час, я зроблю тобі пропозицію. І ми одружимося.

Я трохи завмираю від його слів, не знаючи, як на це відповісти. Важко повірити, що все це реально. Але погляд Артема, його впевненість і щирість у голосі переконують мене, що він справді це має на увазі.

— Ти серйозно? — нарешті промовляю я, намагаючись зібрати думки.

Артем усміхається, і його очі стають ще м’якшими. Він киває.

— Абсолютно. Я не знаю, чому так сталося, але від самого першого моменту, коли побачив тебе, я відчув, що ми на правильному шляху. І хоча все це здається швидким, я вірю, що так і має бути. Я не хочу витрачати час на сумніви чи страхи, життя і без того коротке.

Я глибоко вдихаю, намагаючись прийняти те, що він каже. Його слова звучать настільки щиро, що я не можу з ними не погодитися.

— І ти справді готовий? — питаю, не вірячи, що такі рішення можна приймати так швидко.

— Так, готовий, — відповідає він, роблячи крок ближче. — Я хочу бути з тобою. І хочу, щоб ти знала, що це не просто слова. Це те, в чому я впевнений.

— Я готова теж, — кажу я, не вагаючись. І, можливо, це швидко. Але час не завжди вирішує, коли йдеться про справжнє почуття.

Артем усміхається, а його очі блищать від щастя.

— Тоді давай разом вирішимо, що чекає на нас попереду.

Артем обіймає мене, і я відчуваю, як його теплі руки надають мені спокій. Ми стоїмо мовчки, але це саме те, чого я потребую — тиха, впевнена присутність поруч.

    Я схиляю голову на його плече, вдихаючи його аромат, і в той момент думаю: «Це може бути саме те, про що я завжди мріяла, хоч і боялася в це повірити». Я не готова до того, щоб усе сталося так швидко, але разом із ним відчуваю, що все, про що я мріяла, стає можливим.

Може, це і не ідеальний план, але, здається, інколи все, що потрібно, — це просто дозволити собі бути щасливою в моменті.

Він правий. Хоч ми й знаємо одне одного всього кілька годин, але що нам заважає почати будувати стосунки? Життя таке коротке, щоб витрачати його на сумніви та роздуми! Якби я продовжувала сидіти й вагатися, то, напевно, вже давно пропустила б шанс опинитися в обіймах того, хто мені подобається, і хто, здається, теж не проти цього. Ще три години тому я думала, що Ніка познайомить мене з якимось недоумком, але вийшло навіть краще, ніж я могла собі уявити. І хто б міг подумати, що саме тут, на цій вечірці, я зустріну свою долю?

Життя зовсім не таке складне, якщо дозволяєш собі бути трохи сміливішою, чи не так? І чому б не ризикнути? Чому не зробити крок назустріч тому, що може змінити моє життя на краще? Я більше не збираюся сидіти й чекати, поки все «саме прийде». Вже вистачить сумнівів і страхів, настав час діяти.

Іноді все, що потрібно, — це просто зробити перший крок. Крок у невідоме, крок до нового початку. І навіть якщо це страшно, навіть якщо не знаєш, куди це веде, цей крок — це вже щось більше, ніж просто сидіти й мріяти про зміни.

Я зустріла своє кохання в день, коли всі святкують любов. Це несподівано, але, можливо, саме так і має бути — інколи найкраще трапляється тоді, коли найменше цього очікуєш. Що буде далі — життя покаже. Можливо, це лише початок чогось великого, а може, просто момент, який залишиться у спогадах. Але одне я знаю точно: я готова йти вперед і приймати те, що принесе доля.

— А тепер, коли всі вже знайшли свою пару, пропоную зіграти у гру! — виголошує Ніка з таким ентузіазмом, що не можна не захопитися її енергією.

Я дивлюся на всіх навколо й злегка дивуюся. Здається, вечір уже набув певної гармонії, але Ніка завжди знає, як додати родзинки.