Вікторія Вецька - Несподіване кохання , Вікторія Вецька

Вечірка у Ніки вдається на славу. У кімнаті панує святкова атмосфера: мерехтять гірлянди, а на фоні тихо звучить романтична мелодія. Усюди лунає сміх і веселі розмови, але зараз увага всіх поступово зосереджується на танцях.

Я стою осторонь, тримаючи склянку із лимонадом, і з цікавістю спостерігаю за Нікою та Костею. Вони, схилившись одне до одного, рухаються в такт музиці, ніби весь світ існує для них двох.

— Не проти потанцювати? — раптом чую знайомий голос за спиною.

Я здригаюся й озираюся. Артем стоїть поруч, простягаючи мені руку. Його погляд спокійний, але веселий, ніби він сам не вірить, що ось так мене запросив.

— Я? — ледве видавлюю із себе, бо справді розгублююся.

— А ти тут ще когось бачиш? — усміхається він куточками губ. Його легка усмішка робить його ще привабливішим, а ці ямочки... Я відчуваю, як червонію.

— А ти не боїшся, що я тобі відтопчу ноги? — питаю я, трохи нервово усміхаюся. — Я взагалі ніколи не танцювала з хлопцями.

— Тоді я готовий стати твоїм першим партнером по танцях, — впевнено відповідає Артем, хитро усміхаючись. Його голос звучить так, ніби це не просто танець, а якийсь особливий виклик.

Я вагаюся, але зрештою ставлю склянку з напоєм на стіл і подаю йому руку. Як тільки Артем кладе долоню мені на талію, я відчуваю, як мурахи біжать по спині. Це настільки несподівано й дивно.

Ми робимо кілька обережних кроків у такт мелодії, і я розумію, що все не так страшно. Навпаки, Артем танцює впевнено, ніби робить це не вперше.

— Ну, як тобі? — запитує він після кількох хвилин мовчання.

— Як мінімум, я поки що не наступила тобі на ногу, — гордо відповідаю я.

— Ти себе недооцінюєш. Тобі б уже можна на конкурси подаватися.

— Ага, з моїм "талантом" якраз на "Танці з зірками" піду. Після першого випуску мене прозвуть "пані катастрофою".

Артем сміється так щиро, що я теж не стримуюся. А музика тим часом повільно змінюється на щось ще більш романтичне, але тепер мені це не здається дивним чи незручним. Танцювати з Артемом просто. І приємно.

— Алю, — несподівано промовляє він, трохи нахиляючи голову, — ти віриш у кохання з першого погляду?

Я намагаюся звести все на жарт, але його уважний погляд змушує мене задуматися. Це рідкісний момент, коли навіть моя звична іронія здається недоречною.

— Чесно? — я зітхаю, поглядаючи кудись убік. — Я більше вірю в кохання з другого погляду. Знаєш, коли ти вже маєш час придивитися, зрозуміти, яка людина насправді. Без рожевих окулярів, без цих "ідеальних" ілюзій. Бо перше враження часто буває... оманливим.

Артем примружується, уважно розглядаючи мене, ніби намагається розшифрувати кожне слово. Його губи повільно розтягуються в легку, але надто впевнену посмішку.

— Тобто, у мене є шанс із другого погляду? — запитує він спокійно, але в його тоні є щось майже зухвале.

Я хмикаю, щоб приховати раптовий прилив тепла, що обдає мене з голови до ніг. Цікаво, а йому відомо, як він на мене діє?

— А ти готовий до того, щоб я тобі подарувала другий погляд? — запитую я, намагаючись бути грайливою, хоча всередині все в мене калатає, ніби мільйони маленьких дзвіночків. — Бо він явно не буде таким розгубленим і схвильованим, як перший.

Артем піднімає брови, і його усмішка стає ще хитрішою, як у кота, який знайшов сметану. Він явно чекає не просто відповіді — він чекає реакції.

— Якщо другий погляд буде кращим, — проговорює він, — тоді я готовий до будь-яких його наслідків. Але, знаєш, не обіцяю, що це буде останній погляд. Може, я захочу більше.

Я ледь не сміюся, намагаючись утримати серйозне обличчя, бо він занадто впевнений у своїй правоті. Знову цей його погляд… Чи не звик він так із усіма?

— Ти справжній оптиміст, — кажу я з усмішкою, намагаючись не видати зацікавлення.

— Я просто реаліст, — відповідає він, і в його голосі звучить грайлива впевненість. — Якщо є шанс отримати більше, чому б не скористатися ним?

На цьому моменті я незграбно спотикаюся на кроці, але Артем миттєво підхоплює мене. Його рука міцно тримає мою талію, і я раптом усвідомлюю, як близько ми стоїмо.

Наші погляди зустрічаються, і я бачу, як його бурштинові очі сяють м'яким світлом, що розливається по всьому моєму тілу. У ньому є щось таке, що змушує мене забути про все навколо.

Він не відводить погляду, і я відчуваю, як його очі буквально проникають у мої, витягаючи всі найпотаємніші думки. Повітря навколо стає важким, наповненим енергією, яка підіймає хвилю всередині. Моє серце б'ється швидше, а губи починають тремтіти. Здається, у цей момент усе у світі завмирає, окрім нас двох.

Артем нахиляється до мене ще ближче, і я розумію, що не хочу, щоб цей момент закінчувався. Моя рука сама тягнеться до його плеча, наче він — магніт, який не дозволяє мені відволіктися. І ось, у ту мить, коли я відчуваю його дихання, наші губи нарешті зустрічаються.

Поцілунок повільний і м’який, але сповнений шалених емоцій, наче кожен рух точно на своєму місці. Я забуваю, де знаходжуся, хто я і що роблю, відчуваючи тільки тепло його тіла поряд і неймовірну близькість.