Влада Клімова - Скажи, що любиш, Влада Клімова

– Так, значить, не кинеш?
 – Нізащо не кину. Хіба, що накажеш. Але тоді я помру, – зізналась Аліса.
 – Не накажу... Я збожеволів від тебе раз і назавжди, та з кожним подихом ти стаєш мені все ріднішою. До тебе я навіть не здогадувався, яким прекрасним може бути світ.
 Тепер я хочу прожити в твоїх обіймах років сто, а потім попрошу у Бога ще вічність для нас.

Розділ 1. Дозвольте запросити

Ресторанні веселощі були в самому розпалі. Диджей не встигав приймати замовлення, а публіка відривалась по повній. Двоє симпатичних дівчат, оглушені басами, примостились у куточку корпоративного столу. Раптом Лана штовхнула Алісу під лікоть, наче хотіла про щось попередити, та не встигла. Десь зовсім поряд, почувся приємний чоловічий баритон і змусив обернутись.

– Перепрошую. Дозвольте запросити, – міцний шатен схилився до вушка Аліси. Дівчина підняла голову і побачила яскраві смарагдові очі, що жадібно проникали майже наскрізь. Вона не любила віроломства, але зараз піймала себе на думці, що виглядає володар чарівного голосу навіть краще, ніж говорить...

– Дякую. Я не люблю цих швидких витребеньок, – відрізала вона, хоч насправді просто вже згорала від бажання відчути його поряд.

– О, це не проблема. Для нас знайдемо щось повільніше, – владно відповів граційний незнайомець і пішов зробити замовлення.

Диджей кивнув і з усіх колонок плавно полилась прекрасна «Speak softly love» з Хрещеного батька, тепер більше відома як мелодія рингтону. Ноги Аліси мимоволі затремтіли, адже саме цю річ часто награвав на синтезаторі її колишній хлопець, що через дурнувату рідню уже й сам став історією.

Натомість загадковий кавалер легко припинив сумні спогади дівчини, коли обійняв теплою рукою її маленьку долоньку. Потім доторкнувся тонкої талії й вони буквально попливли по залу. Він так тихо і вправно вів, що Алісі здалося, наче вона танцює уві сні. Сміливиця страшенно захотіла подивитись в очі своєму партнеру. Дівчина ледь повернула личко та відчула тепло його щоки. Вона зніяковіла й передумала. Однак загадковий телепат уже прочитав її думки та ніжно провів шовком вибритого обличчя по розпашілій щічці. Дивно, але це не виглядало нахабством. Навпаки – було неймовірно приємно й Аліса не змогла відсторонитись. Він наче гіпнозував її, бо солодке відчуття наростало і притягувало як магніт. Ще ніколи в житті дівчина не почувалась отак з абсолютно незнайомою людиною й злякалась. Поки Аліса оцінювала ситуацію, чоловік тихо милувався її збудженням та ще лагідніше притримував дівочий стан. Дихання юної партнерки непристойно прискорилось, але мелодія скінчилась і врятувала від сорому. А чарівний кавалер миттю схилився і доторкнувся до Алісиної руки ніжним поцілунком. Ось тепер дівчині справді стало страшно, бо все тіло просто пронизав «електричний струм». Далі чоловік граційно провів її у куточок, ще раз подякував за подаровану насолоду і пішов до свого столика, навіть не спитавши імені.

– Що це було? – як реп’ях причепилася Лана. – Ти хоч бачила, які шалені іскри розсипались від вас по всій залі? Я ледве зору не втратила...

– Та що ти мелеш? Ну, потанцювали та що з того? – намагалась відкараскатись від подруги Аліса, а заодно й від дивних вогників, які вирували у неї всередині.

– О, так, звичайно! Добре, що музика іде в запису. Бо якби музиканти грали «наживо», то від вашого таночка вилетіла б вся апаратура.

Аліса любляче послала подругу, а сама ніяк не могла оговтатись від дійсно високої напруги, якою заповнили її тіло дивний танець і кавалер. Краєчком ока дівчина спостерігала, як він сидів з двома парами за столиком вдалині, але сам прийшов без жінки. Вони сміялись і щось весело обговорювали та Аліса могла заприсягтись, що й таємничому незнайомцю страшенно хочеться знову потонути своїм оксамитовим поглядом в її очах. Це відчувалось навіть на такій відстані. Однак чоловік за весь вечір так більше ні разу й не поглянув в її бік.

Після вихідного всі добре відпочили й робота закипіла у звичному ритмі. З офісу Аліса вийшла, коли вже сутеніло. Вона спочатку вирішила зайти до улюбленого супермаркету, щоб взяти додому чогось смачненького і пішла вздовж стоянки авто. Зазвичай, в таку пору заліза на площі ставало вже менше, та сьогодні був просто аншлаг. Дівчина думала про майбутні покупки, але тут відчула легкий дотик до руки.

– Господи! – зойкнула вона й обернулась.

Перед Алісою стояв і посміхався своєю чарівною посмішкою ресторанний партнер по танцю.

– Перепрошую! Я Вас налякав? – опустив свій неймовірно яскравий погляд він, а на ідеально вибритих щоках грали веселі ямочки.

– Та нічого. Я просто трохи замислилась, – знову зашарілась Аліса і миттєво відчула, як уже знайомі вогники заворушились десь всередині. – Ви що за мною стежите?

– Так, звичайно. Я ж секретний агент... Вибачте, жартую! Після минулого свята всі чомусь дуже серйозні, а я почуваюсь на диво радісним. Сьогодні був у Вашому високому відомстві в справах нашого банку і вже майже від’їхав, а потім побачив Вас і вирішив підійти. Ще раз вибачте, за несподіванку.

– Вважайте, що вже вибачила, – підкорилась його жартівливому настрою дівчина і не могла відвести безсоромного погляду від неймовірно красивих смарагдових очей. Зараз вона розуміла, що подумки чекала зустрічі з ним.

– Дякую. Але для повної реабілітації я хотів би запросити Вас на каву. Посидимо, познайомимось, а то бачимось вдруге і нічогісінько одне про одного не знаємо, – ввічливо схилив він пишну голову й Аліса відчула, як зраділа його запрошенню.

– Взагалі-то я йшла до магазину, але нічого. Піду пізніше. Я згодна...

– І знову: дякую! – як мале дитя зрадів її дорослий співрозмовник і автоматично окреслив рукою траєкторію шляху. Ось це вже натякало на вроджені або давно набуті манери висококультурної людини. Наша дівчинка просто обожнювала таку поведінку і ще повеселішала.

– Так хто ж Ви все-таки будете? Бо на посильного з паперами Ви точно не схожий.

– Хіба? А я думав, що схожий! – просто завівся чоловік, невідомо кому зараз більше підігруючи: собі чи їй. – До речі, ота сіренька конячка розвозить зі мною послання і нас потім відвезе.

Аліса подивилась туди, куди вказував його грайливий погляд і зрозуміла, що під «сіренькою конячкою» чоловік має на увазі гарного сірого Форда.

– Хороша у Вас конячка і водій нічого, але Ви мене не переконали. Хто Ви?

– Добре, здаюсь. Трохи загрався в інкогніто. Я працюю аналітиком в сусідньому банку, а звати мене Вадимом.

– Дуже приємно. Я Аліса. Працюю, як Ви вже знаєте, тут в адміністрації, – примружила дівчина свої сині оченята і зрозуміла, що вся отримана інформація їй сподобалась.

– Так, знаю...

– Звідки? Хіба тільки наші дідусі зацікавили аудиторську службу Вашого банку?

– Та ні, лише мене. І тільки Ви. Якось я побачив Вас в приймальні голови району і не зміг втриматись, щоб не дізнатись чогось більшого. Я навіть знаю, що Вас нещодавно кинув хлопець. Хоч я думаю, що він невиправний козел...

А ось це вже було занадто! Від завданого болю Аліса заметушилась та її співрозмовник, миттю відчувши свою неправоту, приклав руку до грудей:

– О! Вибачте, будь ласка, моє віроломство і невихованість. Просто я переконаний, що кидати таку дівчину – це гріх від Бога.

– Знаєте, у нас в апараті дуже багато лихословів і пліткарок, – знітилась ображена співрозмовниця. – Ніхто мене не кидав. Так сталося, що це я залишила гарну щиру людину. Були обставини, але все вже в минулому.

– Як прикро, що я повівся негідно. Повірте: я не такий поганий, як здаюся, хоч мене страшенно радує визначення «все в минулому», – чомусь майже прошепотів граційний шатен.

Розділ 2. Ворожка не збрехала

Вони зайшли в невеличке затишне кафе. Вадим майстерно зняв з Аліси пальто та посадив за столик. На цю мить в поведінці новий знайомий був дуже суперечливим. Не треба володіти суперспостережливістю, щоб зачаруватись його неквапливістю і вишуканими манерами гордого лева, у звичному житті. Але тепер від шаленої радості гарно виголені щоки Вадима просто пашіли вогнем і це знову лякало...

Поки вони частувались кавою, зі смачними фруктовими тістечками, чоловік кидав на Алісу награно змовницькі погляди. Здавалося, що він одночасно вивчає та милується її личком.

– Зараз я розумію, що ворожка мені не збрехала, – дивно зітхнув він.

– Це Ви про що? – розсміялася дівчина.

– Вам розкажу. Якось, минулого тижня вийшов з банку і дуже поспішав, а вона крутилась біля авто. Я не люблю цих приставучих заробітчанок, та вона сказала, щоб я запам’ятав її слова. А потім додала, що скоро життя мене дуже здивує.