Грецька казка, Читає Оксана Небесна - Барвінок

Чоловік і жінка мали сина на ім'я Барвінок. Жили вони в старенькій хатині. Чоловік щодня брав сокиру і ходив до лісу. Якось Барвінок каже матері:

– Я збудую великий білий дім з терасою. Будете з батьком звідти милуватись морем, горами.

Мати ледве стримала сльози. Не вірила вона синовим словам.

– Барвінку,– звернулася вона до сина,– полагодь мені сито, бо нічим сіяти борошно.

Барвінок покрутив сито в руках і шпурнув його через вікно.

– Що ти наробив! – скрикнула мати.

– Викинув!

– Нащо?

– Мамо, я дістану вам срібне сито!

– Ну, що мені робити з таким сином! – скрушно зітхнула мати.

Згодом повернувся додому батько.

– Поклади, сину, сокиру на місце,– попросив він.

Барвінок схопив сокиру і закинув її хтозна-куди.

– Що ти наробив? – розсердився батько.

– Викинув!

– Чого?

– Нащо вам, старому чоловікові, спину гнути на багатих? Дістану вам золоту люльку, і будете собі покурювати на терасі.

– На якій терасі, чийого дому? – здивувався батько.

– Нашого! – відповів Барвінок.

Сіли обідати. Чоловік і жінка засмучені. А Барвінок регочеться:

– Побачите, чи брешу, чи ні!

Всі навколишні землі належали одному цареві. Раз на тиждень він обходив свої володіння. Він завжди був задоволений своїми слугами. Але цього разу робота стояла. І як цар дізнався – уже не перший день. Вночі занадилися сюди три лисиці. Вони викрадали упряж, і не було чим запрягати волів. Поки діставали нову упряж, минав не один день.

Як зарадити лихові? Слуги не раз робили засаду на лисиць, але ті були невловимі.

Тоді цар послав окличника з таким наказом: «Хто спіймає трьох лисиць, тому буде подаровано найкраще поле із царських, земель!»
– От на царському полі і збудують вам дім,– сказав Барвінок батькам, коли вони почули про це.– А біля будинку сад великий посадимо!

– Отакої! – засміялася мати.– А де ти будеш жити?

– У місті!

– Що ж ти там робитимеш?

– Буду візиром! – відповів Барвінок. Батьки лише плечима знизали і тяжко зітхнули.

Наступного дня Барвінок, раненько вийшовши з хати, вигукнув:

– Вперед, на лисиць!

Він довго йшов лісом і опинився біля високої гори. Там заходився шукати лисиць. А лисячих нір біля цієї гори – не злічити! Але, видно, в них давно вони не жили. Навкруги аж земля потріскалася від спеки.

Раптом Барвінок натрапив на нору під оливковим деревом. На піску виднілися сліди лисиць.

– Тут їхнє кубло! – вигукнув Барвінок.

Не гаючись, він пішов додому.

– Дайте попоїсти, бо я дуже поспішаю,– попросив матір.

– Куди це ти, сину?

– Піду шукати майстрів, щоб будували нам дім. Хочу домовитися з ними заздалегідь.

Мати нічого не відповіла. Поставила на стіл, що було. Попоївши, Барвінок пішов до кожум'яки.

– Скажи мені, чоловіче, чи є у тебе шкура з осла?

– Є,– відповів той.

– Позич мені до завтра, я тобі за це дам золотий.

– Візьми,– відповів кожум'яка.

Барвінок зі шкурою повернувся додому. Батьків саме не було.

– От добре, що їх немає вдома! – зрадів Барвінок.

Він зайшов у хлів, надів на себе шкуру, і став наше справжній осел.

Так пішов собі в гори, де жили лисиці, і впав неподалік від нори, вдаючи із себе мертвого. Так він довго лежав. Тільки розвиднилось, одна лисиця вилізла з нори подивитися, яка погода. Побачивши осла, вона гукнула:

– Сестриці мої, ідіть подивіться! Мертвий оселі
Дві інші лисиці не забарилися.

– Справді мертвий: давай затягнемо його в нору,– запропонувала одна.

– Давайте,– відповіла друга.– Але як ми його дотягнемо?

– Послухайте мене,– перебила третя,– у нас є царська упряж. Обв'яжемо осла, самі запряжемося – так і втягнемо.

– Оце правильно! – зраділи лисиці.– Гарно придумала! – і швидко побігли в нору по упряж.

Лисиці міцно обв'язали осла і спробували тягти. Зненацька осел скочив і потяг лисиць до себе.

– Ой-ой-ой! – завищали лисиці.

Вони на хвилину завмерли від переляку, вирячивши очі, а потім спробували бігти. Але де там – не могли і з місця зрушити.

– Сестриці, нарешті я вас упіймав! А тепер ідіть за мною!

Барвінок силою потяг за собою лисиць.

Дістався він поля, де сиділи без діла цареві слуги, а біля них – сам цар, який лаявся:

– Ледарі! Дармоїди! Он скільки вас, а не можете впіймати якихось лисиць! Сором, та й годі! Зараз же пошліть когось у місто до кожум'яки, хай зробить нову упряж.

Раптом почувся голос:

– Не посилайте, царю, по нову упряж, ось візьміть вашу!

Цар і слуги переглянулися. Барвінок тим часом зняв з себе ослячу шкуру й засміявся:

– Я привів вам злодійок! Вони крали вашу упряж.

Цар остовпів. Тільки згодом, прийшовши до пам'яті, мовив:

– Замкніть цих злодюг у підземелля, потім я вирішу, що з ними робити.

А потім звернувся до Барвінка:

– Дякую тобі, парубче, ти врятував нас від цієї нечисті! Дарую тобі ось це поле, найкраще в моєму царстві. А тепер їдьмо в місто!

Барвінок сів на доброго коня та й поїхав поруч з царем до палацу.

– А розкажи мені, парубче,– попрохав цар Барвінка, коли вони відпочивали в розкішній кімнаті,– як ти впіймав лисиць? Адже мої слуги навіть вистежити їх не могли!

Барвінок усе розповів, а цар засміявся й сказав:

– Дарую тобі коня й торбину золота. А коли хочеш, живи у мене. Будеш моїм візиром. Ти розумний хлопчина!

Подякував Барвінок царю та й поїхав на базар. Зайшов до золотаря.

– У вас є срібне сито? – спитав він.

– Немає,– відповів волотар,– але я можу зробити.

– Будь ласка, зробіть срібне сито! Це для моєї матері.

Потім Барвінок купив золоту люльку – батькові, найняв майстрів, щоб збудувати дім із терасою на подарованому царем полі, а тоді сів на коня та й поїхав додому. Зайшов у хату. Батько й мати саме обідали. Барвінок привітався.

– Де це ти був, сину? – спитали батьки.– Сідай обідати!

– Ось вам, мамо, срібне сито, а вам, тату, золота люлька. А ось і торбина золота – заплатите майстрам, як вибудують дім із терасою. Найміть людей, щоб сад посадили біля нової оселі. Влітку будете жити там, а взимку забиратиму вас у місто.

Дивилися на сина батько й мати і очам та вухам своїм не вірили. Таке щастя впало на них!.. Барвінок пообідав і сказав:

– Тим часом бувайте, мої любі!

– Куди ти, сину?

– У місто. Буду в царя візиром!