Влада Клімова - Крихка вірність, Влада Клімова

Чарівний курортний роман спочатку переносить нас якомога далі від власної біди. Щира розповідь про красиві почуття й болючі зради поступово набирає обертів та вкотре натякає, що ціна блаженного Кохання завжди висока. Як вистояти там, де рулетку крутить жадібність і зневіра? І як важко підозрювати вірних та близьких...

Розділ 1.

Ніч добігала кінця та в домі було тихо, а в ліжку порожньо. На тумбочці монотонно клацав раритетний будильник і нагадував, що час іде, а моє особисте життя безжально стоїть на місці.

Я піднялася, накинула халат та пішла вниз попити води. Так, я не помилилась – від учора Майкла вдома ще не було. Це нормальний стан нашого співіснування, до якого я давно звикла. Мій чоловік Майкл Венс – крутий бізнесмен, за котрого три роки тому, видала мене заміж передбачлива матуся.

Та тільки ніякого сенсу в нашому шлюбі не було, адже Майка цікавить лише ліквідність фінансових потоків, консолідований баланс та ще Бог знає скільки різних бухгалтерських дурниць. Це тому, що він власник невеликої фінансової компанії, в районі Волл-стріт й на Мангеттені буває набагато частіше, ніж вдома зі мною. Інколи спостерігаючи за його окриленим електронними графіками поглядом я думаю, що в дитинстві Майкі просив у тата не морозива чи відвідин парку розваг, а поклацати на калькуляторі й заглянути до монітора.

Виглядає так, наче я вишукую недоліки в інших, а сама така – цяця й нероба. Ні, я теж працюю. Правда за всіма мірками зайнятості, цілодобово належу лише собі. Це тому, що я фрилансер. Людина, котра допомагає іншим, в будь-який час та звідки завгодно. Дистанційна робота має свої плюси, але я завжди на самоті й мій найліпший друг – комп’ютер. Мені можна позаздрити в плані відсутності керівництва чи офісних пліткарок, а ще конкурентів в боротьбі за службове становище. Виходить, я щаслива людина? Не вгадали! Саманта Венс, двадцяти чотирьох років від народження, гарна й розумна, але геть нещасна...

Та подруга в мене все-таки є. Справжня, не віртуальна, хоча познайомилися ми дійсно в мережі. Шустра нью-йоркська журналістка Аманда Белтон шукала спеціаліста для систематизації листування двох відомих людей. Я допомогла й Менді зліпила тоді безвідмовний компромат, з якого виліз гучний скандал. У своїй редакції вона отримала підвищення, а ми в процесі роботи, зустрілися віч-на-віч та знайшли між собою багато спільного.

Тільки на той момент Аманда вже розлучилася зі своїм колишнім, а я ще була молодою та недосвідченою дружиною заможного фінансиста. Вільного часу, закоханий у свою справу журналіст, зовсім не має. Лише інколи ми з Менді вибираємося на модний показ новинок сезону чи відвідати художню виставку. Пристрасть моєї подруги - картини. Її цікавить все від графіки до авангарду, але найбільше - прекрасні творіння епохи Ренесансу. Та левова частка нашого спілкування звісно припадає на телефон або плітки в чаті.

Сьогодні вранці, як ні в чому не бувало, мій благовірний з’явився вдома. Він запитав: чи все в мене добре, прийняв тонізуючу ванну та повернувся вниз у традиційно строгому костюмі. Раніше я намагалася змінити його стиль вбрання, хоча б для вихідних днів, але містер Венс обожнює образ воскової фігури з музею мадам Тюссо й тут уже нічого не вдієш! Він пообіцяв бути пізно та побажав мені: не сумувати...

Термінової роботи у мене наразі не було. Так, я повинна закінчити оформлення веб-сторінки одного письменника та редакцію його останнього твору. Перше -цікавіше, а друге - нудота! Тексти я опрацьовую наче той робот, а от з картинками та анімацією поекспериментувати люблю.

Та ось я побачила в кутку екрана сповіщення від Менді. Відірвалася від завдання, зайшла на сторінку в соцмережі й задивилася на чудові фото.

– Що це таке? – запитала її в телефон. А вона мені:

– Ти про слово «відпустка» колись чула?

– Чула. Кажуть, це тоді коли людина відпочиває від основної роботи, котрою займалася цілий рік. Як ти, наприклад. А щодо мене? Так я взагалі не знаю: де праця, а де відпустка? Закінчую чергове замовлення, отримую гроші – ось тобі й відпочинок. Який хочеш та стільки завгодно.

– І коли востаннє ти відпочивала від нудоти своїх буднів? – мертвою хваткою репортерки вчепилася в тему Аманда.

– А від цього? Та ніколи... Менді, чого ти хочеш? І що то за казкові краєвиди прилетіли до мене? – вирішила я відразу з’ясувати хід її думок.

– Ті «казкові краєвиди», моя люба, називаються Гаваї. Є в нас такий штат, пам’ятаєш? Знаходиться десь за вісім тисяч кілометрів від Нью-Йорка й кажуть: там дуже гарно.

– Ти летиш у відпустку? – осяяло мене.

– Ні, курочко! МИ летимо у відпустку. З тобою, вдвох. Давай спочатку усвідомимо дещо простіше: ти коли останній раз на вулицю виходила? Днів зо три тому, вгадала?

– Так, харе насміхатися з нещасної домогосподарки! Оці твої Гавайські сейли мені геть не до снаги. Що я там забула? Це ти, мабуть, вже взяла інтерв’ю у якогось гавайського мачо, тому й завелась. А я тут до чого? – припустила найімовірніший сценарій подій, адже особисто мене поїздка на Гаваї зовсім не гріла.

– Аж ніяк! Просто випадково зайшла на сайт «Алоха!» та відкрила для себе цей лайфхак. Розумієш: ми зациклилися на круговерті ніч-день-робота. А навколо вирує життя, і як виявляється, воно може бути прекрасним. Сем, полетіли! Ну, хоч на декілька днів. Понюхаємо квіточки Гаваїв, позасмагаємо трохи, може я все-таки навчусь на дошці стояти. Я вже пробувала колись, але тоді ледве не втопилась. Та все одно хочу... – наче мала дитина вередувала подруга.

– Ціпонько, обіцяю подумати, але не наїжджай, чуєш? А як будеш сунути зі своїм традиційним натиском, точно відмовлюсь! – застерегла я Аманду.

– Махало, Семі! Не буду сунути, – розсміялася вона.

– Та, будь ласка... Тільки я повинна закінчити один титанічний проєкт, а потім -заради Бога.

– Ого! Ти навіть знаєш, як гавайці дякують? Здивувала! Хоча ти ж у нас вундеркінд. А скільки тобі треба часу? Бо як головний щось підкине, тоді застрягну я й ми ніколи не виберемось. Я тобі вже й варіанти готелів для ознайомлення скинула, – хитрувала наполеглива Менді.

– Белтон, тобі казали, що ти рідкісна причепа? – повеселішала я.

– Котику, я журналіст! І цим пишаюся, – відповіла мені подруга.