Влада Клімова - Крихка вірність, Влада Клімова

Розділ 2.

Телестудія, де вже більше десятка років працює моя матуся знаходиться на Таймс-сквер. З того часу, як вони розбіглися з татом, пані Лінда Жошович піднялася до статусу головного редактора й міцно тримає у своїх цупких рученятах динамічний медіацентр.

Колись, звісно до мого народження, помічниця режисера відомої кіностудії познайомилася зі сценаристом, що прибув до Штатів на кінофестиваль з югославською групою. Вони провели разом лише кілька ночей і зрозуміли, що більше не розстануться ніколи. Татова домівка тоді була в руїнах, як і все що хиталося та розвалювалось на іншому континенті, після комуністичного свавілля. Потім я багато читала про країни, що утворилися на місці його батьківщини, але ніколи там не бувала та й не хочу.

Батьків я пам’ятала дуже щасливими. Ми багато мандрували країною. Бували в горах і пустелі та здавалися найпрекраснішою родиною на землі. Але одного разу мама дізналася, що в тата є молода коханка і з того дня наш світлий рай розколовся назавжди.

Тато намагався владнати все миром та мама – людина горда й смілива. Вона страшенно образилася на чоловіка за зраду. Не за байдужість чи лінь, не за розбіжності в політичних поглядах, а саме за зраду! Тому що мама ще й дуже чесна. Вона може з заплющеними очима віддати все що завгодно, якщо вірить комусь.

Скільки молодих талантів підняла вона на своїх крилах? Не злічити! А він взяв і переспав зі студенткою з Айови. І навіщо та панянка приперлася навчатися до Нью-Йорка? У них же є свій університет. Але від долі не втечеш і тепер Йован Жошович живе там зі своєю фермеркою, а ми з матусею добре почуваємося в нашому шаленому місті великого яблука та лише інколи телефонуємо йому туди.

– Так, доню, давай швиденько, бо в мене через десять хвилин у третьому павільйоні прямий ефір, а телеведучий молодий і дуже хвилюється. Та я йому довірила проєкт, нехай росте. Тільки ж мені обов’язково треба бути поруч.

– Мамо! Але для цього у тебе є купа помічників! Та й у нього перед носом автодублер. Що йому зробиться? А я вилізла з дому й проїхала через пів міста, щоб побачити тебе та запитати про одну важливу річ, – не витримала я її набундюченого тону.

– У вас щось не так з Майком? – раптом дійшло до Лінди, що поруч її рідненька доня.

– Та ні. Що у нас з Майком може бути «не так», коли я його вдома майже не бачу? – байдуже посміхнулась я матері, але вона ще більше насупила бровенята й додала:

– Ти впевнена, що все в порядку?

– Так! Якщо тебе цікавить: чи є в нього інша жінка, то я не знаю й знати не хочу. Ми з ним друзі у подружньому житті. І взагалі мені здається, що для містера Венса на планеті існує лише одна жінка – це доларова купюра. І слідкує він за її життям пристрасно та безперервно. А я хочу поїхати у відпустку... Ось для чого я тут.

– ... Пані Ліндо! Мем, Артур розпочав ефір. Видно, як він хвилюється. Прошу Вас: ходімте, щоб не налажав. І гості в нього якісь смикані. Не сподобається генеральному - грошей на ремонт студії звукозапису не бачити, як власних вух! – забігла до матері одна з її помічниць.

– Семі, крихітко, посидь десять хвилинок. Дуже тебе прошу! Я його підтримаю й відразу підійду. З цього хлопця люди будуть, тільки ж не відразу. О’кей? – склала до купи долоньки мама і я здалася.

Вона зникла, а я тяжко зітхнула й відчувала, що це моя незламна билинка та найрідніша людина на землі. Звісно у неї на столі стояло моє краще фото, з випускного в коледжі. Яка ж я була тоді весела! А зараз очі вже не сяють і підборіддя не задране догори... Що зі мною зробилося за три роки заміжжя? Невже всі стають такими кострубатими колодами, якщо поруч з’являється постійний чоловік? Ні, такого не може бути. Я ж пам’ятаю: якими окриленими замолоду були мої батьки.

– Дякую, моє сонечко! Все, процес пішов як треба. Гарний буде медійник, тільки йому ще навчатися й навчатися. То що ти казала про відпустку? Куди ви їдете? – плюхнулась мама у своє робоче крісло та впилася проникливими очима в мене, чекаючи на бурхливі новини з особистого життя дочки.

– Ми з Амандою хочемо злітати на Гаваї, на кілька днів. Щось вона там собі напридумувала, а я й не проти...

– Тобто з Амандою? А що містер Венс не летить? Чи ви компанією збираєтесь? Тоді молодці! Давно вже треба від нашого смороду відпочити, – імпульсивно зреагувала на мою новину мамця. А я зітхнула й пояснила:

– Містер Венс, мамо, взагалі не в темі. Я його вранці бачила хвилин десять та й то по дорозі між ванною й гардеробною.

– Що, знову не ночував вдома? Ой, дограєшся ти, Семі. Вам треба якось серйозно поговорити про це. Ви молоді, необхідно жвавіше спілкуватись, – забідкалася мама, адже пам’ятала, як колись її чоловік (мій тато) почав систематично зникати з дому, аж доки не стало ясно: чому він такий.

– Не ночував. Та мені байдуже. У них там якісь важливі торги на контролі... Я не хочу з ним летіти, мамо. Він нам з Менді всю подорож своїми розрахунками занудить, – пояснила я ситуацію.

– Ну, добре. А від мене ти чого хочеш, благословення? – вирішила не концентруватися на незручних проблемах доньки дбайлива матуся. Це ж вона наполягла, щоб ми одружилися. Хоча ні я, ні Майкл не мали до цієї ідеї жодного натхнення. Власне, як не маємо й тепер.

– Та нічого. Просто я хотіла на тебе подивитися. Ти, як завжди, така енергійна й насичена життєвими силами. А я наче рослина, що сохне на підвіконні. Оточуючі бачать її та всім байдуже, що жива істота окрім світла потребує ще й трохи води, – загнула я сумне порівняння і вже прийняла єдино правильне рішення: у відпустку з Менді ми однозначно летимо.

Розділ 3.

Літати я люблю, але недовго. Та коли теліпаєшся у повітрі понад десять годин, то вже ніяке кіно чи музика не допомагають здихатися бажання викинутися з ілюмінатора вниз. Жартую! Ніяких суїцидальних намірів у своєму житті я не відчуваю, хоча й життя теж не відчуваю взагалі. Тому небесне катування сприймаю тихо та мирно.