Вадим Булава - Долина Крижаних Сліз, Вадим Булава

Здавалося б, чим може обернутися звичайна поїздка у гірське містечко напередодні Нового Року? Так, це місце вкрай віддалене від суспільства. Так, воно має дивну назву через якісь там легенди. Так, про нього ходять різні чутки, тим паче про катастрофу, що сталася тут 12 років тому... Але чи спинить це їх? Ясна річ, ні, адже це всього-на-всього вигадки, про які можна забути вже на другий день перебування у цьому Новорічному Раю. Якщо коротко, то про це місце можна сказати лиш одне: "Втративши пам'ять, ви втрачаєте правду, а без правди неможливо повернути реальність."

Пролог

31 грудня 2012 

Зорі яскраво сяяли на нічному небі. Навіть складно було подумати: скільки їх, отих далеких незнаних світів? Сніг плавно падав додолу – надвечір темпи хуртовини значно спали, надаючи можливість людям, що відпочивали у "Зимовій Долині", вийти та відсвяткувати Новий Рік на повну. Було дуже холодно, температура на термометрі показувала далеко за мінус двадцять, але це не хвилювало більшість відвідувачів. Крижані піки грізно визирали з-за горизонту, немов зверхньо споглядаючи красу долини, яку оточували з усіх боків. Яскраве світло, що линуло від містечка в низині, виділяло його серед загальної зимової картини. Цей віддалений осередок життя був наче частинкою казки, яка так гармонійно вписувалася у цей альпійський пейзаж. Якесь примарне, але все ж приємне душі тепло виникало, коли око неспішно ковзало по гострих дахах прикрашених будинків, коли дивилося на емоції тисяч людей, що святкували навколо ялинки, коли вдивлялося далеко-далеко – туди, де виднівся хвойний ліс, дерева якого цієї пори року були найгарнішими завдяки своїм білим шатам.

Сніжинка падала за сніжинкою, вкриваючи землю білою ковдрою, яка так приємно хрустіла під ногами перехожих. Близ дороги під високими ліхтарями весело сміялися люди. Здавалося, їх ніщо не хвилювало, вони просто раділи миті, яку можуть відчути. Хтось виходив з ресторанів, у яких гучно грала музика, а хтось навпаки – заходив, приєднуючись до першої ліпшої компанії, які в більшості вже були напідпитку. Ніхто нікуди не квапився, всі просто розслабилася, живучи тільки цією миттю. 

Цей спокій, це святкування, ці веселощі були немов символом гармонії напередодні світлого свята Нового Року. Побачивши їх вперше виникало враження, що ця краса вічна та недоторканна, що вона є і буде завжди. Однотонний гул містечка, впереміш з чиїмсь сміхом та мелодіями легендарних хітів. Звуки завірюхи, що час від часу проносилася, піднімаючи сніг та зриваючи перші ліпші предмети. Рипіння снігу під ногами перехожих. З першого погляду, більше нічого навколо не відбувається. Жодного стороннього звуку. Жодного зайвого руху… Жодного… Чи не зовсім? Якщо напружити слух, то десь здалеку долинає звук мотора. Спочатку неозброєним вухом його й не почути, але з кожною секундою він сильнішає і сильнішає, створюючи все більший звуковий ефект. Тепер же можна і побачити його – великого чорного кросовера, що несеться на повній швидкості. Якось дивно виглядає це зі сторони – немов він тікає від чогось. Та виникає логічне запитання: чого ж тоді так швидко їде водій? Дорога порожня. За декілька годин – Новий Рік… Є вірогідність, що він їде у велике місто, аби встигнути закупитися, та до нього цілих двадцять кілометрів. Невже щось важливе таки знадобилося? 

Мить – і чорна тінь пролітає обабіч затишних будинків. Машина рухається у бік виїзду з долини, все прискорюючись і прискорюючись. Водій нервово дивиться вгору, його очі сповзають на спідометр, і краплина поту падає з його лоба. Він натискає на педаль знову. Швидкість вже перевалила за 150, але це нічого не змінює. Він досі вважає, що їде занадто повільно.

Завірюха нещадно рве гілля ялин, а страх у його душі перетворюється у паніку. Вдалині чутно тріск, ніби щось ламається. Опора падає і біла манна виривається на волю. Якщо зараз подивитися на гори, то може здатися, що вони рухаються, переміщуються та рвуться додолу. Декілька кам'яних уламків посипалися на дерева. 

Вже за декілька секунд навколо авто утворилася справжня сніжна буря. Лавина зісковзала з гір, наростаючи у міру спуску на поверхню. Її розмахи не могли не дивувати. Таких розмірів ці гори не бачили давно. Здавалося ця стометрова хвиля снігу закриє небо і поглине усе на своєму шляху. Попри те, що лавина ще навіть не спустилася, сніг, що ринув від неї, вже накрив автівку, від чого зовнішній світ закрився для водія. Машина летіла у крижаній бурі. Тунель пророблений у горі, що виводив з долини, був вже максимально близько – залишалися лічені секунди, аби досягнути його, але груди каміння повалилися раніше, а за ним і основна частина снігу…

Увесь удар гори прийшовся саме на виїзд з долини. У той момент, коли машина вже була за крок до успіху, все обернулося шкереберть, а водію не вистачило якоїсь долі секунди.

За декілька хвилин ця потужна ударна сила дістанеться містечка, адже йде вона з усіх сторін. Всі опори знищені, а інших бар’єрів немає. Саме так виглядали ті останні миті того далекого Нового Року, про який вже багато хто й забув. Безперечно, більшість забула, сковтнула, а справа так і зникла у глибинах бюрократії, але одна людина з цим точно не змирилася. Для неї цей день став не кінцем, а радше початком. Початком нового кінця…

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍