Світлана Бонд - Ігри в помсту, Світлана Бонд

Перше вересня закінчилося смертю одного зі студентів і приїздом поліції. Незважаючи на відсутність доказів, друзі покійного Філіпа були впевнені, що його вбили. Вони не могли змиритися з висновком правоохоронних органів і залишити цю справу, знаючи, що в смерті їхнього друга винен хтось близький, той, кого вони, можливо, бачать щодня. Плутаючись у здогадках, вони вийшли на слід убивці, здавалося б, історія має закінчитися, але це був тільки початок. Кожен із чотирьох друзів пізнав витівки таємного ворога, який переходив межу і нічого не боявся. Але в чому причина його дій? Чи пов'язано це зі смертю Філіпа або тут зовсім інші мотиви?

Пролог

Гучна музика гуркотіла в коридорах гуртожитку, приглушивши несамовитий крик дівчини, яку щось налякало в туалеті. За дверима гуляли компанії п'яних студентів, які були надто зайняті святкуванням першого вересня, щоб помітити таке.

Коли двері відчинилися, крик зник.

- Чого ти кричиш, дурепо? - невдоволено пробурмотів хлопець, ледве стоячи на ногах. 

Він ішов до кабінок, тримаючись рукою за стіну, а другою намагався розстебнути ремінь. Кількість випитого не дозволяла більше чекати, кожен метр здавався величезною перешкодою. Він і сам не розумів, чому з трьох кабінок вибрав останню - ту, де стояла незнайомка.

Перед очима все розпливалося, ноги підкошувалися, але він продовжував колупатися з ременем, помічаючи жах на обличчі дівчини, і спочатку ця реакція викликала в нього п'яну усмішку. Але коли його погляд ковзнув у глибину кабінки, він побачив те, що змусило його захолонути на місці.

Хлопець відчув, як тілом пробігає неприємне тремтіння, а очі накриває пелена відчаю. Він вмить забув про попередні потреби та підвищений градус у крові, побачивши друга, який годину тому залишив їхню вечірку.

Зараз цей невисокий худорлявий хлопчина сидів біля стіни поруч з унітазом, схиливши голову до грудей і не подавав ознак життя. Ноги підібгані, у правій руці - канцелярський ніж, але першим, що кинулося в очі, так це порізані вени - вздовж і впоперек жахливо роздерті тим самим ножем. Таку кількість порізів навряд чи могла б завдати собі людина, котра має хоч якісь інстинкти до самозбереження.

Яскраві плями крові контрастували з білою футболкою друга, а маленька калюжка червоного кольору повільно розтікалася по підлозі. Поруч із його нерухомою рукою валявся чорно-білий ґудзик, що належав точно не йому. І все це здавалося частиною якогось збоченого спектаклю.

- Філ... - прошепотів хлопець і кинувся до нього. - Ти чого?

Його руки тремтіли, коли він хлопав друга по обличчю, трусив і матюкався крізь зціплені зуби; гнів і страх перепліталися в божевільній спробі розбудити його. Він готовий був врізати Філіпу, аби він розплющив очі та послав його як зазвичай. Але цього не станеться.

Рука, яка ковзала по обличчю, повільно опустилася на шию - пульсу вже не було.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍