Топ популярних книг за місяць!
Knigoed.Club » Романтична еротика » Заручники істини, Влада Клімова 📚 - Українською

Влада Клімова - Заручники істини, Влада Клімова

487
2
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку "Заручники істини" автора Влада Клімова. Жанр книги: Романтична еротика.
Книга «Заручники істини, Влада Клімова» була написана автором - Влада Клімова. Читати онлайн безкоштовно в повній версії. Бібліотека популярних книг "Knigoed.club"
Поділитися книгою "Заручники істини, Влада Клімова" в соціальних мережах: 

Правда – це об’єктивна реальність, яку ще величають істиною. Та інколи краще б її не знати! Самодостатній молодий чоловік закохується в дівчину, що є власністю гидкого збоченця. Потім герой дізнається, що мама загинула через батькову зраду. Лише вірна дружба й світле кохання допомагають йому, адже всі ми в цьому житті заручники простої істини...

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 23
Перейти на сторінку:

Розділ 1. Інтимна нарада

Вечоріло і по всій квартирі розповзалися сутінки. Але заняттю, що відбувалося в спальні – вони лише сприяли. Ось парочка розділилася й чоловік, важко дихаючи, опустився на ліжко зі словами:

– Ти навіть не намагалася прикидатись, що любиш його...

– А навіщо? Він частина тієї, котру ти шалено кохав, а зі мною лише через гроші, – незадоволено посміхнулася жінка, поправляючи скуйовджене волосся.

– Але ж наразі ти навіщось демонструвала пристрасть? – пішли розбірки недавньої близькості між подружжям.

– Та якби я не підіграла, то в тебе взагалі нічого б не вийшло. Ти ж навіть на мені думаєш лише про сина...

– Це неправда, Ліно. А коли й так, то лише тому, що ти стала стервозно передбачувана. Тому я й не маю бажання бути з тобою таким, як раніше. Ти в ліжко, наче на роботу приходиш! – жалівся чоловік.

– До речі про роботу. В мене є дуже нагальна справа. Не сумуй! – зірвалася з постелі дама та помчала до ванної кімнати, а чоловік зітхнув й мовчки подивився на годинника.

Підслухана інтимна нарада, дійсно відбувалася у звичайному шлюбному ліжку. Сорокап’ятирічний чоловік – це Валентин Наумович Лісогір, відомий і шанований бізнесмен, що займається міжнародними вантажоперевезеннями та володіє цілим арсеналом крупногабаритного автотранспорту.

А його незадоволена половинка – сорокарічна Ліна Жур. Саме вона, двадцять років тому, закохалася у звичайного водія-далекобійника, котрий працював на фірмі її батька. Молодий чоловік мав тоді кохану дружину й п’ятирічного сина Артема. Але це не завадило самозакоханій татовій доні скалічити молоду родину водія й наробити купу лиха.

Дівчина йшла до своєї мети так настирливо, що не помітила, як розбила чужі долі. Вона привласнила собі того, хто їй не належав й Валентин Лісогір легко опинився в її ліжку. Про те, що прийшла біда він зрозумів лише коли молода дружина наковталася пігулок та й заснула мертвим сном.

Добре, що Артемчик був ще зовсім маленьким і пережив страшну втрату не дуже важко. Правда він довго допитувався: куди поділася його мама? Але вся рідня, традиційно запевняла дитину, що мама поїхала далеко й повернеться нескоро...

Невдовзі розлучниця стала законною дружиною й молодий водій Лісогір зажив новим, набагато пристойнішим життям. З вдячності за виконання бажань коханої донечки, старий Жур не тільки подарував молодятам нову трикімнатну квартиру, а й переписав на зятя майже весь свій бізнес. Він вперто навчав колишнього далекобійника тонкощам справи та знайомив з потрібними людьми. Без відриву від цього навчання, цілеспрямований Валентин закінчив фаховий виш і став повноцінним членом міської еліти.

Здавалося тільки одна біда нескінченно переслідувала родину Лісогіра. Між молодою розпещеною дружиною та пасинком точилися суперечки, з будь-якого приводу. Татова доня продовжувала займатися лише собою й навіть не намагалася приділяти хоч якоїсь уваги синові свого чоловіка. Тому й ріс Артемчик під наглядом нянь та виховательок, котрі мінялися швидше, ніж погода на вулиці.

За звичкою, Ліна тринькала гроші на салони краси та мандрувала з чисельними подругами по бутіках міста на власному авто. Зрозуміло, що завдяки справі батька водити вона вміла не гірше, ніж її нинішній чоловік.

Лише коли Артем пішов до школи, він дізнався, що його мама померла. Вони поговорили з батьком і той розповів, що матуся «дуже хворіла». Ну, не міг він повідати синові, що зрадив кохану жінку й вона вкоротила собі віку. Адже тоді малий, як мінімум, втік би з дому! А так він просто замовк та майже місяць взагалі ні з ким не розмовляв.

Хоча НІ. Єдиний, кому Артемка залишив шлях до свого серця відкритим – був вірний друг, що жив у сусідньому під’їзді. Свого однокласника, Євгена Топчія,

хлопчик називав рідним братом. Разом вони прогулювали уроки, разом готували домашку, а коли закінчили школу залишились нерозлучними. Обидва вступили до дорожньо-траспортного університету, а закінчивши, стали залюбки ганяти Європою батькові фури.

Звісно хлопці могли працювати в офісі з підлеглими, але навіть Валентин Наумович вважав, що світ треба роздивитися молодими очима, а вже потім протирати штани в кабінетах.

Було у хлопців ще одне на двох улюблене заняття. Названі брати пристрасно любили гру в боулінг. Друзі навіть охрестили їх «шотландською парочкою». Це через те, що на різних змаганнях, працюючи в парі на одній доріжці, їм не було рівних. Так і причепилося прізвисько, наче гаряча смола, але вітрогони з-за Дніпра тільки поблажливо всміхалися та весело жили своє молоде життя.

Розділ 2. Нерозлучні друзі

Напередодні хлопці повернулися з довготривалої поїздки до Гамбурга. Нічого надзвичайного та подорож не віщувала, але при перетині відразу кількох кордонів мали місце деякі ускладнення. Ні, не через товар у фурах, а через бойкоти окремих груп людей. Це забирало більше часу та додавало нервів.

Відразу після повернення додому, друзі опинилися в місцевому центрі відпочинку під назвою «Максимум», де вони постійно зависали. Звісно спочатку пограли в боулінг та кілька разів перемогли своїх затятих суперників, а потім пішли відсвяткувати до місцевого пивбару.

– Арте, давай ще зайдемо до більярдної, а вже потім - відсипатись, – запропонував Євген.

– Жеко, ти навіть не семижильний, а якийсь нескінчений. Я після бару відразу - додому. Пів дня вже очі злипаються, – чесно зізнався Артем.

– А це тому, що в дорозі я спав за графіком. А ти, як підчепив ту довгоногу кралю, то мучив її до ранку. Добре, що при дорозі намалювався кемпінг, бо я не знав: куди від вас подітися? – жартував дипломований напарник. – Ти хоч запитав: як її звати? Чи лише м’язи на дівчині розминав?

– От ти дурко! Ну, як би нам до ранку спілкуватися без імен? Лєра, здається. Хоча не думаю, що це її справжнє ім’я, – вже давно вивчив професійний статут «дорожніх путан» Артем.

– А телефончиками обмінялися, чи то була одноразова акція? – задоволено попивав темне пиво Євген.

– Вона давала, але навіщо це мені? Жеко, ти ж знаєш, я на довгі стосунки не здатен. Надивився вдома на ту байду під назвою «шлюб». Не думаю, що взагалі колись відважусь. Атосе, нам ще по келиху й рахунок! – покликав Артем бармена, якого всі чомусь називали ім’ям мушкетера.

Коли хлопці виходили з бару, молодий Лісогір майже спав. Він зовсім не помітив дівчину-офіціантку й трохи зачепив її тацю. По залі розсипався посуд і їжа. Адміністратор миттю накинулась на дівча й від того, що сталося, сон Артема як рукою відняло. Він уважно подивився на розгнівану співробітницю закладу та гримнув:

– Мадам, чого це Ви розходилися не за адресою? Всі ж бачили, що винен я. Тоді чого кричати на дівчину? Наразі приберуть та й сидіть собі далі, без діла, в кутку.

1 2 ... 23
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Заручники істини, Влада Клімова», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (2) до книги "Заручники істини, Влада Клімова"
Ганна
Ганна 11 квітня 2024 12:22

Класнюча книга та видатний автор

Влада
Влада 12 квітня 2024 11:12
Ганна,

Вітаю, Ганно! Щиро вдячна за Ваш відгук, що надихає творити.