Влада Клімова - Заручники істини, Влада Клімова

Пан Лісогір отримав сумний телефонний дзвінок на роботі. Він підвівся, потім сів. Мабуть, це була їх спадкова реакція, бо саме так відреагував колись на гидке відео про Яну його син. Те, котре надіслала тепер вже небіжчиця Ліна Жур.

Валентин Наумович наразі розумів, що подавати на розлучення йому вже не потрібно. Лісогір-старший десятиліттями терпів потворну жінку поруч, але після замаху на єдиного сина, зненавидів її й тепер не заплакав, а спокійно сказав:

– Достукалася відьма! Туди тобі й дорога...

– Що, перепрошую? – почув з трубки голос слідчого. – Чекаю Вас сьогодні в районі шістнадцятої години, для оформлення паперів. Зможете?

– Та запросто! – завзято вимовив Лісогір-старший і ледве стримався, щоб не сказати: «З великим задоволенням».

Артем з Яною в цей час були ще на Заболотного. Вони вже спакували свої речі в коробки та валізи й ще раз переглядали варіанти квартир. Знову телефонував батько:

– Синку, де ви зараз?

– Поки на Заболотного. Речі ми вже зібрали, та поки не визначились куди везти. Підшукали кілька варіантів. Збираємось їх побачити, – відповів син.

– Тьомо, не треба нічого шукати. У тебе є свій дім – наша квартира. Будете жити там, де ти виріс. Не можу сказати там, де тебе любили... Але я тебе завжди любив. Всі страхіття залишились позаду. Тільки-но сповістили: здохла твоя мачуха в ізоляторі, викликають папери оформляти. Я її відразу спалю, – завівся Лісогір-старший.

– Тату, прошу, не хвилюйся так! Нічого собі новина. Але ж є ще осокорківська потвора й він не відчепиться, хоч і каліка, – радився з батьком Артем.

– Синку, а ви телевізор взагалі не вмикаєте? Учора ввечері по всіх міських каналах передавали. Йому були висунуті серйозні звинувачення й він переніс новий напад та впав у глибоку кому. Як тобі така новина? Не думаю, що його челядь схожа на італійську мафію та організує вендету за пана. Тому й кажу: закінчилося все відразу! Ну, звісно нас ще потягають трохи різні служби, але ти скасовуй свої оглядини та збирайся додому. Я консьєржу залишу ключі.

Всю розмову бідолашна Яна крутилася навколо Артема й нічого не розуміла. Вираз його обличчя був то суворий, то схвильований, але точно не веселий. Вагітна жінка останнім часом не встигала оговтатись від страхіть та відчувала нове нещастя.

Коли Артем відключив зв’язок, він підхопив Яну на руки й заколисав як маленьку дитину, бо навіть з донечкою всередині ця дивовижна жінка й досі була тендітна, наче весняна бджілка.

– Що? Тьомочко, що? Кажи! – просила вона своїми неймовірно синіми очима, а Лісогір згадував чомусь, як вперше побачив ці очі в «Максимумі».

– Все, моя чарівна квітко! Закінчилося панування мороку! Ми з тобою будемо щасливі, вільні й живі. Нам не треба шукати чужу оселю й ховатися більше непотрібно. Тварюки отримали по заслузі. Вибач, я ж водій-далекобійник! Ну, що з мене візьмеш? – натхненно жартував він.

Потім розповів своїй ввічливій половинці все більш-менш виховано, але тепер точно радів, що життя звернуло на рівну дорогу. Так інколи кажуть водії.

ЕПІЛОГ

Ніхто й ніколи не дізнається, що Ліна Жур не сама вирішила вкоротити собі віку. Такий вирок виніс їй могутній та потворний осокорківський дід, за зраду, й наказ миттю виконали. Він звик, що в житті силою нахабства та грошей можна безкарно творити ниці справи й страшні злочини. Але цього разу карма дала якийсь збій і його вірні поплічники або самі згинули або кинули його на самоті.

Валентин Наумович Лісогір залишив свою трикімнатну квартиру родині улюбленого єдиного сина, а сам купив недалечко однокімнатну так, щоб будь-якого часу міг брати красивий рожевий візочок та катати прекрасну синьооку внучку серед високих каштанів та рідних дворів.

На прохання Артема він змінив стелу на могилі коханої дружини й тепер замість дурного напису «Гарних снів...» художник викував її прекрасне усміхнене обличчя, а напис був віршований та закінчувався словами: «Прости, кохана, я чекаю зустрічі з тобою...» Він заповів Артему і Яні, щоб коли настане час, обов’язково поховали його у тій же могилі, так вони завжди будуть разом.

Після подібних змін мамина сестра, тьотя Віра, що брала безпосередню участь у становленні молодої родини Лісогірів, помирилася зі своїм зятем й інколи бувала гостею столиці. Та й вони всі збиралися купою і їздили дихати повітрям чистих полтавських степів.

Євген Топчій одужав без будь-яких наслідків для здоров’я й звісно одружився з вірною дівчиною Поліною та скоро справді замовив у дядька ліжечко вже для своєї малечі.

Артем Лісогір очолив батькову фірму і вони з Євгеном невтомно працювали над поповненням штату професійних водіїв, а в ангарах з’являлися все нові сучасні багатотонники. Бізнес вантажоперевезень розширився від Гольфстріму до Турецьких берегів.

Зі своєю потворною матір’ю Яна не помирилась. Не змогла вона пробачити рідній людині продаж в рабство за власні борги й такий страшний початок свого дорослого життя. Адміністраторка Римма виїхала кудись, а в розважального центру «Максимум» з’явився звичайний нормальний власник.

Звісно це місце не таке й визначне, але саме в ньому, серед розкиданих тарілок, почалася неймовірна історія Кохання двох на той час сумних і не дуже готових до прекрасних почуттів людей. Та сьогодні в залі накритий великий святковий стіл. Молоденькі офіціантки бігають і обслуговують гостей тому, що Артем та Яна Лісогір покликали їх відсвяткувати разом найголовнішу дату у житті – день їх зустрічі.

Всі тут усміхнені й піднесені, особливо ті два статних чоловіки, що сидять пліч-о-пліч. На руках в одного з них – гарнюня синьоока дівчинка, а в іншого – хлопчик з добрими карими очима. Так, Артем Лісогір та Євген Топчій виглядають дуже щасливими, бо поруч з ними кохані дружини – Яна та Поліна.

Деякий час ці молоді люди були заручниками інтриг ницих створінь. Але тепер попереду в них ціле життя, повне бурхливих пригод та прекрасних змін. Добро знову перемогло, а зло покаране! І щоб там не було, але всі ми у житті заручники саме цієї істини.