Влада Клімова - Крихка вірність, Влада Клімова

А ми з Террі-Раяном обережно обійнялися, щоб не зачепити поранення й тільки тепер я відчайдушно заплакала:

– Захиснице моя смілива, чому ж ти плачеш? Вже все скінчилося. Знаєш, коли я побачив тебе таку грізну, зі справжньою зброєю в руках, вирішив, що марю.

– То мисливська зброя, коханий. Але вона моя й користуватися нею я вмію, дякуючи Майклу. Як же мені тепер називати тебе, загадковий мандрівнику? – пестила я його шовкове волосся та не могла надивитися на свого нареченого, якого щойно ледве не втратила, завдяки зажерливим покидькам, що прикидалися нормальними людьми.

– Навіщо питаєш? Ти мене абсолютно правильно назвала: КОХАНИЙ. Все інше не важливо. Як хочеш, так і клич. Сподіваюся всі наші задуми залишаються в силі? – грався мій неймовірний красунчик своїм чарівним поглядом навіть тоді, коли личко стало дещо блідим від втрати крові.

– Всі-всі, до найменшої дрібнички – в силі! А ще я тебе нікому в житті не дозволю більше скривдити. Скільки ж страждань випало на твою бідолашну долю, без будь-яких причин, – я тихенько цілувала його щічки, лоба, долоні й намагалася полікувати від болю, краще ніж морфін.

Ось так і закінчилась історія з жадібними до наживи лжедрузями. А картини в тому контейнері ніколи й не було. З деяких пір вона надійно оселилася в нашому Музеї мистецтв Метрополітен, в Центральному парку на Манхеттенському Іст-Сайді. Навіщо вона нам з Террі (Раяном)? Нехай радує всіх людей, а ми спробуємо радіти простим і дуже прекрасним речам: коханню, щастю, діткам...

ХЕПІ*ЕНД

Скоро мені зателефонував тато. Він був страшенно переляканий буремними подіями, про які зі своєї гордої жіночої вершини, розповіла йому мама. Нічого дивного, адже дізналася вона про нашу пригоду з найрізноманітніших джерел та не від мене. З тією останньої розмови ми з нею були в контрах й жодного разу не спілкувалися.

– Семі, доню, з тобою точно все добре? – бентежився батько й уточнив: – Що наша незламна леді як завжди перегинає палицю? А знаєш, малечо, приїздіть до нас! Ми з Люсі будемо дуже раді. Я тебе з сестричкою познайомлю...

– З якою сестричкою, тату? Хіба вона в мене є? – від такої новини я навіть почала заїкатися та всілась на стілець.

– Так, є! Твоїй молодшій сестричці вже майже два роки. Звати її Евелін і ви з нею дуже схожі. Саме такою ти була в дитинстві...

Я сиділа й милувалась, як Раян кладе сухі дрівця до каміна та відчувала у собі щось нове. Чому моя мама завжди така безжальна й жахлива людина? Два роки вона забороняла татові розповісти, що на світі у мене з’явилася ще одна рідна людина? Як вона з цим живе? А я вже хотіла йти до неї миритися, бо звісно скучила.

Тільки тепер, після подій у Лонг-Айленді, я відразу подорослішала. Адже в мене є власна родина, дім, відповідальність перед дорогими людьми (хай їх не дуже багато, але від цього більше дістанеться моєї любові).

– Тату я згодна. Ось тільки з Раяном поговоримо й обов’язково до вас приїдемо, – пообіцяла я, а він страшенно зрадів і ледь не плакав там, у своїй Айові.

* * *

Ніколи не думала, що скажу таке, але на ранчо татової молодої дружини - просто чарівно. Вранішня тиша дозволяє почути: як десь на іншому кінці цього блаженного світу співає півень чи крякають качки. Інколи до їх хору додає свій протяжний голос корова. А ще на фермі татуся є коні, красиві вороні. Я не вмію на них кататися та мої дорогі чоловіки обіцяли навчити. Зате Раян ганяє на одному навіженому скакуні так, наче вони давні друзі.

Ми з Іві теж відразу подружилися. Це крихітне створіння кумедно тупцяє ніжками по соломі й траві, падає й підіймається з веселим сміхом та вивчає навколишній світ так, як їй того хочеться. Взагалі в цій родині Жошовичів немає ніякої домінуючої сили. Всі рівні, щасливі й дуже прості.

Я щиро шкодую, що не приїхала до них раніше. Татова юна дружина моїх років, але вона пухка весела та зовсім не схожа на мою свавільну матусю. Вони з татом працюють поруч з ранку до пізнього вечора й кажуть, що роботу тут все одно ніколи не переробити. Та у них всюди порядок і на пагорбі вдало стоїть великий світлий дім. Батько завжди веселий і зовсім не боїться виглядати слабким. Адже саме щастя робить людину сильною!

Я поки байдикую без ноута й відпочиваю від замовників з мережі. Цілісінькими днями валяюся з молодшою сестричкою посеред запашної трави чи в купі сіна та радію серцем, що вона в мене є. А ще думаю: наскільки бідолашна у своїх гордощах наша Лінда Жошович. Мама хизується незалежним становищем, а насправді самотня й нещаслива! Майже як я колись...

Раян допомагає татові по господарству й вони виглядають не як тесть з зятем, а як рідні брати. Весь час жартують і сміються. Містер Доусон поглядає на мене тим своїм неземним поглядом так, наче у нього за плечима є крила. Після випадку в нашому домі та розкриття справжніх обставин його життя, ми збираємося полетіти до Маніли й знайти могилки його батьків. Мій тато цю ідею підтримує. І взагалі він стверджує, що в нього була кохана дружина і дві донечки. Але поступово родина янголів збільшується...

За вечерею вони всі смакують домашнє вино, з невеличкого виноградника, а мені жадюги не дають! Люсі каже, що я зможу пити вино тільки десь через рік, не раніше. Вона впевнена, що пройде дев’ять місяців і їх крихітна донечка стане тіткою, бо в неї з’явиться племінник або племінниця? Чомусь вона так вирішила. А я поки не знаю, бо після краху дружби й довіри до близьких людей - стверджувати щось напевно, просто боюся. Та це не виключає наших з Раяном мрій про велику й щасливу та неймовірно закохану в життя родину.