Вікторія Вецька - Несподіване кохання , Вікторія Вецька

— А це хлопець Алі? — запитує вона, вказуючи на нього легким кивком.

Я ледь не поперхуюсь мафіном, закашлююсь так сильно, що навіть не встигаю зрозуміти, що трапилося. Добре, що Артем швидко помічає і приносить мені воду. Ніка, побачивши мою реакцію, одразу блідне і, здається, замислюється, чи все зі мною в порядку.

Я кілька хвилин намагаюсь заспокоїтись, ковтаючи воду, поки мої нерви відновлюються. Анжела, не помітивши, як швидко змінюється атмосфера, продовжує з цікавістю розглядати кімнату, але я відчуваю, як з її боку зростає невидимий тиск.

— Алю, ви дуже гарна пара, так імпонуєте одне одному, — зауважує вона з невеликою усмішкою, а я намагаюсь знайти відповідь, яка б не виглядала занадто натягнутою.

Артем, який стоїть біля мене мовчки, дивиться на Анжелу з легкою усмішкою, але нічого не каже. Але в той момент я навіть не знаю, чи хочу, щоб він щось відповів.

Ніка, зрозумівши ситуацію, вирішує всім представити свого брата.

— Знайомтесь, це мій брат, Артем, — швидко втручається Ніка, гордо представляючи його. — Він щойно повернувся з Нью-Йорка.

— Брат? — дивується Анжела. — Ти ж про нього майже нічого не розповідала.

— Бо не було можливості, — вимовляє Ніка, підходячи до столу.

— Приємно познайомитися, — злегка киває Артем, додаючи до своїх слів неймовірно серйозний вираз обличчя, наче щойно підписав якийсь важливий контракт.

— Взаємно, — відповідає Костя, не приховуючи цікавості. — А чим займався в Нью-Йорку?

Артем швидко розслабляється.

— Переважно працював, а тепер повернувся, щоб допомогти батькові тут.

Анжела, що стоїть поряд, посміхається і каже з ноткою захоплення:

— О, то ви перспективний хлопець, Алі з вами дуже пощастило!

Я обережно дивлюсь на Артема, але його обличчя залишається таким же, як і до цього. І тут я вирішую, що настав час діяти.

— О, так, мені з ним справді дуже пощастило, — кажу я, намагаючись виглядати як найщасливіша людина на світі, обіймаючи його за плече. Чому? Хто знає! Може, просто для того, щоб порушити цю серйозну атмосферу. А може, на мить я навіть подумала, що було б непогано, якби він дійсно був моїм хлопцем. Але варто мені зустрітися з ним поглядом — і я бачу його усмішку.

Вона небезпечна.

Не відверта, не самовпевнена, а та, що змушує серце пропустити удар. Тепла, майже грайлива, ніби він знає щось таке, чого не знаю я. І саме це лякає найбільше.

Поки ми стоїмо, у двері знову подзвонили, і Ніка біжить відкривати. До кімнати заходять Діана та її хлопець Давид. Вони виглядають гармонійною парою: Діана в елегантній сукні пастельного кольору, а Данило у стильному костюмі.

— Привіт усім! — весело вигукує Діана, обіймаючи Ніку.

— Ви чудово виглядаєте! — хвалить їх Ніка. — Ідеальна пара для нашого вечора.

— Нарешті всі в зборі! — радісно оголошує Ніка. — Тепер офіційно оголошую вечірку відкритою!

Костя з легкістю відкриває пляшку шампанського – гучний хлопок корка розчиняється в загальному гомоні. Ігристий напій грайливо піниться, коли він акуратно розливає його по келихах, створюючи тонкі бульбашкові струмки.

Ніка бере свій келих, її губи торкаються краю скла в ледь помітній усмішці. Вона піднімає його вище, і всі навколо, ніби за командою, слідують її жесту. В повітрі зависає мить очікування.

— За День Закоханих, за кохання і за хороших людей! — вигукує Ніка.

Кімната наповнюється дзвоном келихів і сміхом. Я кидаю погляд на Артема, який стоїть біля мене і мовчки спостерігає за всіма. Його погляд зустрічається з моїм, і я відчуваю щось незрозуміле — легке хвилювання чи, може, цікавість?

Вечір тільки починається, і я впевнена: попереду ще багато сюрпризів.