Вікторія Вецька - Несподіване кохання , Вікторія Вецька

Щойно Артем відходить, до мене миттєво підлітає Ніка. Її очі світяться так, ніби вона щойно виграла лотерею, а я — її головний приз.

— Ну що, — вона підозріло всміхається, — ти з моїм братом таки знайшла спільну мову? Чи, може, вже й серце?

— Спільну мову — так, серце — ще під питанням, — я знизаю плечима. — Одного поцілунку й танцю недостатньо, щоб оголошувати нас парою.

— Дорогенька, — Ніка закочує очі, — я все бачила. Ти на нього дивишся так, ніби він останній шматок шоколаду в домі. А він на тебе — ніби ти той шоколад йому винна.

Я пирхаю.

— Це просто хороший вечір, не перебільшуй.

— Ну, звісно, хороший! Саме тому я й організувала цю вечірку — щоб ви нарешті познайомилися та почали будувати своє щасливе майбутнє.

Я втуплююся в неї.

— Тобто це все — змова?

— Вважай це «сестринським благословенням».

Я підозріло мружу очі.

— І що, всі тут у курсі, що ця вечірка — спецоперація «Зведемо Артема й… мене?»

— Ну, не всі, — Ніка робить вигляд, що замислюється, — лише Анжела та Костя знають.

— А, зрозуміло! — я широко усміхаюся. — Тепер усе сходиться: звідки ці її слова про нас, як про гарну пару.

— І вона права, ви справді класна пара, — Ніка не може стримати усмішку. — Але якщо тобі стане легше, я не буду тиснути. Просто скажи чесно: як тобі Артем?

— Ну, він… турботливий, — кажу я, накручуючи волосся на палець, — а ці його ямочки… просто катастрофа для моєї нервової системи. Щоразу, як він усміхається, я починаю відчувати, як мої щоки обирають найяскравіший відтінок червоного.

— Ох, ямочки в нього дійсно чарівні, — Ніка весело підморгує, — але все ж найцінніше — це його добре серце. Я не говорила, але Артем повернувся до України не тільки через батька. Він розійшовся зі своєю дівчиною, яка його не цінувала. Тому я, як сестра, порадила братику почати нове життя тут. А згадавши про тебе, зрозуміла, що ти ідеальна для нього дівчина. Адже хороші люди з добрим серцем мають бути разом!

Я усміхаюся, а Ніка, побачивши мою реакцію, додає:

— І не роби вигляд, що тебе до нього не тягне! Ти просто ще не готова визнати, що я маю рацію.

Я піднімаю брови, розгублено усміхаючись.

— О, ну ти й без сорому! Справжня сваха! Але… — я дивлюся на неї з підозрою.

Ніка з кокетливою усмішкою піднімає брови:

— А чому б і ні? Ти ж сама знаєш, що такі хлопці, як Артем, не кожен день на вулиці зустрічаються!

Я пирхаю, театрально складаючи руки на грудях.

— Тобто ти вже все вирішила за мене? Ще й, мабуть, весілля запланувала?

Ніка злегка хитає головою, роблячи вигляд, що глибоко задумується.

— Ну, весілля поки що ні… але, знаєш, я б не відмовилася бути дружкою!

Я зітхаю ще драматичніше, притуляючи руку до чола:

— От і все, кінець моєї вільної, безтурботної молодості!

Ніка не витримує і сміється:

— Та годі тобі! Ти ж знаєш, що тобі Артем подобається.

Я роблю вигляд, що серйозно замислююся.

— Гаразд, може, трішечки… Але не поспішай записувати мене в наречені!

Ніка хитро усміхається, і я розумію, що вона все одно вже щось замислила.

Як тільки Ніка йде, я відчуваю дивне занепокоєння. Артем досі не прийшов. У голові рояться різні думки: може, йому не сподобалася вечірка, і він вирішив піти? Чи, можливо, це щось більше? Але ж він сказав, щоб я не хвилювалася, пообіцяв, що повернеться скоро, значить, повернеться... Я вирішую почекати ще трохи, але хвилини тягнуться так довго, ніби вони спеціально сповільнюються.

Я оглядаю кімнату: всі сміються, розважаються, Ніка весело щось говорить із Костею. Але чим більше я на них дивлюся, тим більше мені не вистачає присутності Артема. І через це я починаю почуватися зайвою серед них.

Нерви не витримують, і я вирішую підійти до Ніки. Вона ж його сестра, можливо, має якийсь контакт, номер телефону — хоча б зателефонує і дізнається, що з ним.

— Ніка, ти не могла б зателефонувати Артему? Він досі не повернувся... Може, з ним щось сталося? — питаю я, намагаючись не видавати свого занепокоєння, але голос мене зраджує.

Ніка помічає мій стан і, мабуть, вирішує мене заспокоїти.

— Не хвилюйся, він скоро буде. Але, щоб ти точно заспокоїлася, я йому зателефоную, — каже вона, беручи свій телефон.

Вона швидко набирає номер, а я, незважаючи на хвилювання, прислухаюся до звуку гудків. І ось, після кількох коротких сигналів, чую його голос. Як же я скучила за ним…

— Нік, ти щось хотіла? — його голос спокійний, але я одразу відчуваю, що він щось приховує.

— Тут Аля хвилюється, не знає, куди ти подівся, — чую Нікин голос, що звучить майже так, ніби вона намагається мене заспокоїти.

Але коли Артем чує моє ім’я, я одразу помічаю зміну в його тоні.