Ксана Рейлі - Несподіване весілля, Ксана Рейлі

Поліна: Дізнатися про зраду нареченого з найкращою подругою, втекти з власного весілля, сісти в автомобіль до незнайомця та опинитися на іншому весіллі в ролі нареченої? Чому б і ні!

Гордій: Втратити можливість отримати в спадок бізнес дідуся, відмовитися від популярності, осоромитися перед рідними та телекамерами через втечу нареченої у день весілля? Та нізащо! Краще попросити друга, щоб привіз акторку та укласти з нею контракт на фіктивне одруження. Усе б нічого, але дівчина виявилася розпещеною, пихатою та зарозумілою багачкою зі своїми умовами на цей шлюб. Доведеться терпіти її не лише в день весілля, але і найближчих пів року. Вибору в мене нема, а весілля має бути за розкладом і байдуже, що з іншою нареченою.

Графік оновлення: раз у два дні.

Пролог

— Де Ігор? — знервовано спитала я, поправляючи свою сукню. — Церемонія от-от розпочнеться, а його нема ще.

— Не хвилюйся, Полю! — сказала моя молодша сестра та усміхнулася. — Думаю, що він так сильно хвилюється через це весілля, що просто збирається з думками.

— Збирається з думками? — перепитала я. — Це весілля планувалося рік, Аріно!

Вона знизала плечима та уважно подивилася на мене своїми блакитними очима. Ми з нею не були схожі. У неї світле волосся, а у мене — темно-русе та середньої довжини. Вона була значно нижчою і худою. Її великі блакитні очі були аж надто яскравими та близькими до кольору морської хвилі. Мої ж — каро-зелені.

— Не злися і не нервуй так сильно, — продовжувала заспокоювати мене Аріна. — Все пройде чудово.

— Мабуть, піду пошукаю його.

— Що? Ні! Не можна, щоб він бачив тебе до церемонії.

— Ти справді віриш в такі дурниці? — пробурмотіла я та закотила очі. — Тоді я просто спитаю в когось, чи він уже приїхав.

— Візьми! — Вона передала мені мою сумочку. — Тут твій телефон. Подзвониш, якщо щось дізнаєшся.

— Добре! — погодилася я та взяла сумочку в руку.

Я кинула на себе останній погляд у дзеркалі й вийшла в коридор. Ми були в місцевому палаці, де на задньому дворі мала відбутися церемонія нашого з Ігорем весілля. Я познайомилася з ним два роки тому. Він одразу ж мені сподобався, тому я без вагань погодилася стати його дівчиною. Нам було добре разом, а минулого року хлопець неочікувано зробив мені пропозицію. Це було так мило та романтично. Ми якраз відпочивали на островах і він освідчився в коханні на березі океану. Звісно, я погодилася вийти за нього заміж, адже до нього ніхто ніколи не робив такого для мене. Я блукала коридором, поки не помітила сестру Ігоря, що тримала свого маленького сина на руках.

— Ох, яка ж ти гарна! — вражено сказала вона, коли побачила мене.

— Дякую. Ти не знаєш, де Ігор?

— Він уже мав би приїхати.

Марія підійшла ближче до мене і легенько поправила шпильку в моїй зачісці. Раптом маленький Сашко почав сильно плакати. Вона почала хитатися з ним у різні сторони, але він ніяк не міг заспокоїтися. Я помітила великий пакет у її руці. Мабуть, це був змінний одяг та речі для дитини.

— Полінко, можеш віднести це в ту кімнату? — сказала вона і простягнула мені пакет. Марія показала рукою в кінець коридору. — Там я залишила свій піджак, а це речі для Сашка. Піду з ним на вулицю. Може, хоч там заспокоїться.

— Добре, — погодилася я та взяла пакет у руку.

Дівчина вийшла на вулицю під гучні дитячі крики. Я трохи скривилася та видихнула. Мабуть, треба попередити Ігоря, що я поки не готова до дітей. Мені ж лише двадцять два! Я закинула на одну руку довгий шлейф своєї сукні, щоб мені було легше йти, а тоді впевнено попрямувала коридором. Коли зупинилися біля дверей, то помітила, що вони трохи відчинені.

— Ти ж розумієш, що це весілля — просто гра, — почула я знайомий голос Ігоря та напружилася. — Мені всього лише потрібно отримати цю посаду. Її батько найбагатший підприємець нашого міста, а я можу стати його наступником. Поліна тупа і їй важливі лише її подіуми та фотосесії, а я можу керувати бізнесом самого Сергія Царенка. Це ж ціла імперія!

— То ти пропонуєш мені бути твоєю коханкою? — спитав жіночий голос.

Я затремтіла та сперлася до стіни, відчуваючи сльози на очах. Це не могло бути правдою? Ігор і... Юля? Невже це справді вона? Ні, моя подруга не могла так вчинити зі мною!

— Ні! З Поліною я швидко покінчу. Можливо, спочатку нам з тобою доведеться приховувати наші стосунки, а коли Сергій Дмитрович почне мені довіряти, то я просто кину її. Вона ще та істеричка, тому я певний, що цей чоловік зрозуміє моє рішення порвати з нею.

— Ти ще минулого року обіцяв, що будеш зі мною! — ображено сказала вона.

Що?! Минулого року? Я прикрила рот рукою та відчула, що сльози таки потекли по моїх щоках. Вони весь цей час тримали мене за ідіотку! Юля так раділа, коли я сказала їй, що виходжу заміж, а виявляється, що вона лише й чекала моменту, коли Ігор кине мене. Я глибоко вдихнула, намагаючись заспокоїтися. Завжди старалася добиватися всього сама, щоб ніхто не потикав мені грошима мого батька. Виявляється, що мене навіть використали через них.

— Я не хочу ділити тебе з нею, Ігорю! — вперто сказала Юля. — Ти думаєш, що мені буде приємно дивитися, як ви говорите присяги та цілуєтеся?

— Уяви, що це просто фільм! Я кохаю лише тебе, Юлю! Потім ми будемо разом. Багаті та щасливі.

Чорта з два ви будете багатими! Я не дозволю використати ще й мого батька. Злість та образа розривали мене зі середини. Як я могла не помітити цього? Як?! Відчуття ненависті до них жадало закотити істерику та, як мінімум, побити їх обох, але я стрималася. У мене є моя гордість, по якій він так легко потоптався. Я витерла рукою свої сльози, кинула той пакет на підлогу та високо здійняла голову. Більше ніколи не дозволю комусь витирати об себе ноги.

Я швидко попрямувала до виходу. Всі гості перебували на задньому дворі, а це означало, що у мене був шанс втекти непоміченою. Цією втечею я зачеплю гордість Ігоря та осоромлю його перед усіма. Він заслужив стати посміховиськом та нікчемою, якого кинула наречена в день весілля. Так, ця помста була ніщо в порівнянні з моїм розбитим серцем, але я знала точно, що так просто не залишу цього.


Я схопила спідницю руками та швидко спустилася сходами. Навіть трохи пошкодувала, що обрала саме таку пишну сукню, адже в ній було складно бігти тротуаром. Коли я втекла уже на достатню відстань, то дозволила собі голосно заридати. Усередині все горіло від образи та жалості до самої себе. Я відчувала себе жалюгідною, тупою і нікчемною. Вони, мабуть, часто сміялися з мене, коли були разом. Я ж така ідіотка, що не могла помітити, що мій наречений весь цей зраджував мені з моєю ж найкращою подругою! Я присіла, обіймаючи себе руками. Вітер був надто сильним. Він ледь не зірвав мою фату, але я і сама хотіла позбутися її. Ця сукня... З'явилося дике бажання порвати її на малесенькі шматочки. Я потягнулася руками до своєї зачіски та завмерла, коли біля мене зупинилася чорна іномарка. Телефон розривався від дзвінків. Невже хтось помітив мою відсутність? Мабуть, що так. Вікно біля водія почало повільно опускатися. Я уважно спостерігала за цим, затамувавши подих. Не хотілося б мені побачити Ігоря. Хоча... Мої туфлі на високих шпильках уже були готові полетіти йому в голову. Та я побачила молодого незнайомого мені хлопця.

— Невдале весілля? — спитав він приємним грубим голосом. Я кивнула. — Сідай! Є пропозиція.

Я напружилася від його слів, але все ж повільно піднялася. Рингтон телефона не зупинявся, і це вже починало дратувати мене. Я потягнулася до сумочки та швидко витягнула свій смартфон. Ігор, Аріна, Юля та навіть батько телефонували мені весь цей час.

— Ей, Поліно! — раптом я почула знайомий голос.

Коли повернула голову, то помітила, що в мою сторону біжить найкращий друг Ігоря. Мабуть, його відправили на мої пошуки. Я перевела погляд з нього на хлопця в автомобілі та знервовано усміхнулася. До біса Ігоря та це кляте весілля! Я швидко обійшла авто та сіла на пасажирське сидіння.

— Пристебнися! — скомандував незнайомець. — Ми поспішаємо.

Не встигла я обуритися, як він рвонув зі всієї швидкості. Мене ледь не знудило від цієї поїздки, бо я ще ніколи не їхала так швидко. Руки почали тремтіли, коли я зрозуміла, що мене везуть невідомо куди. Краєм ока глянула на хлопця: коротке світле волосся, красиві риси обличчя та м'язисті руки. Він ще й був одягнений у чорний костюм.

— Як тебе звати? — поцікавилася я.

— Антон, — відповів він. — А ти?

— Поліна.

— То що у тебе сталося, Поліно?

— Перед церемонією весілля я дізналася, що мій наречений використовував мене та весь цей час зраджував мені з моєю найкращою подругою! — пожалілася я та знову почала плакати.

Хлопець потягнувся до верхньої кишені свого піджака і витягнув звідти білу хусточку. Він простягнув мені її.

— Дякую, — пробурмотіла я та взяла хустку в руки. — А ти чому зупинився та ще й запропонував підвезти мене? Це трохи дивно.

— Я шукаю акторку, — відповів він і подивився на мене. — На роль нареченої. Ти ідеально підходиш.

— Ти жартуєш?

Я почала сміятися, але хлопець виглядав цілком серйозним.

— Наречена мого друга втекла з весілля.

— О, ще одна утікачка! Він теж їй зрадив?

— Не знаю, але... Йому терміново потрібна інша наречена.

— А я тут до чого?

— Ти можеш нею стати. Принаймні, сукня та зачіска у тебе вже є.

— Навіщо мені це? — фиркнула я. — Ще бракувало одружуватися з якимось негідником, від якого втекла дівчина.

— Тобі багато заплатять, — сказав хлопець.

— Мене гроші не цікавлять!

— Справді? Ми можемо домовитися про хорошу ціну. Тобі всього лише деякий час доведеться прикидатися його дружиною. Він не буде тебе діставати, повір. Йому тільки треба втримати авторитет перед своїм дідусем та не втратити популярність.

— Що мені з цього? — буркнула я.

— Як мінімум — помстишся своєму нареченому. На цьому весіллі буде декілька представників місцевих телеканалів, а також журналісти з газет та журналів.

— Нічого собі! — здивувалася я.

— Після весілля ще запланована фотосесія для журналу "Хевен".

— Ти це серйозно зараз? На обкладинку цього журналу дуже складно потрапити. Повір, я знаю це! Вони декілька разів відмовляли моєму менеджеру.

— А ти хто? — зацікавлено спитав Антон.

— Модель, — відповіла я та гордо підняла голову. — Уже була на декількох подіумах в Мілані.

— Круто! Маєш шанс отримати великі гроші та визнання. Така можливість рідко випадає.

— А цей твій друг чим займається?

— Він відомий спортсмен.

— Спортсмен? Невже аж такий відомий, що йому запропонували фотосесію в такому журналі?

— Як бачиш.

Антон знизав плечима, а я важко видихнула і подивилася у вікно. Мабуть, треба бути божевільною, щоб погодитися на це весілля, але у мене з'явилася можливість помститися Ігорю та довести батькові, що я все ж чогось варта. Він ніколи не підтримував мою любов до моделінгу та хотів, щоб я стала хорошим економістом. Ми з ним часто сварилися через це, а він завжди казав, що я нічого не зможу добитися. З'явитися на обкладинці найкращого журналу нашої країни — це неабияке досягнення. І байдуже, яким чином це сталося. Про мене тепер говоритимуть не як про доньку Сергія Царенка, а як про Поліну — найпопулярнішу модель сучасності. Та і лишній раз засвітитися на телебаченні теж не завадило б.

— А як звати твого друга? — спитала я.

— От зараз і дізнаєшся.

Антон зупинився і я виглянула у вікно. Це був задній двір найдорожчого готельного комплексу нашого міста. Ми з Ігорем хотіли влаштувати весілля саме тут, але нам відмовили, бо було вже зайнято. Тепер зрозуміло ким.

— Ходімо! — сказав Антон, коли відчинив дверцята біля мене.

Я піднялася та попрямувала за ним до входу. Він допоміг мені тримати мою сукню, поки я заходила всередину. Нам назустріч одразу ж вибіг якийсь чоловік.

— Нарешті! — сказав незнайомець, усміхнувшись мені.

Я трохи напружилася, розглядаючи його. Оце мій наречений? Ні, він був гарним, але трохи старшим, ніж мені б хотілося. Чоловік взяв мене за руку та швидко потягнув в одну з кімнат. Я не встигала бігти за ним, тягнучи за собою шлейф сукні. Господи, на що я взагалі погодилася?

Ми зайшли всередину невеликої комірчини. Чоловік почав ритися на столі в пошуках якихось паперів.

— Ти маєш з собою документи? — спитав він у мене.

Я кивнула і витягнула свій паспорт з сумочки. Добре, що хоч додумалася взяти його.

— Але я не віддам його вам, поки ви не поясните мені, що відбувається? — впевнено сказала я.

— Тобто поясните? — заговорив глибокий чоловічий голос у темному куточку кімнати.

Він вийшов вперед, дивлячись на мене. Я трохи напружилася, розглядаючи його. Він був високим, красивим, з темним волоссям та яскравими сірими очима. Таких завжди показують у фільмах, а ще про таких пишуть у книжках.

— Ну... — розгублено почала.

— Ти не акторка? — різко спитав він. Я ж кивнула. — Антоне, де ти її знайшов?

— Це вона сама мене знайшла, — відповів хлопець. — Ідеально підходить на роль твоєї нареченої, правда?

Я ледь рота не відкрила від здивування, дивлячись на цього прекрасного чоловіка. Ні, ну якщо мій фіктивний наречений такий красень, то я не проти трохи погратися з ним у весілля. Щоправда, він мав не зовсім щасливий вигляд, коли прискіпливо розглядав мене.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно