Анна Юняєва - Угода на щастя, Анна Юняєва

Що я роблю в цьому місці? Навіщо прийшла? Мабуть, пізно вже ставити ці питання переступивши поріг бару. В таких закладах я не постійний гість та сьогодні мене привели мої ноги самі, не пам’ятаю як добралася сюди, хочеться забутися від побаченого.  Спогади спливають один за одним і я вже не в силах це зупинити.  – Щось бажаєте, міс? – запитав мене бармен, проте я не поспішала відповідати, все так раптом звалилося на мою голову. – Вам налити чогось? – бармен знову звернувся до мене.  – Так, Jack Daniels Honey, будьте ласкаві. – нарешті сказала, проте не впізнаю свій голос. Раніше він був впевнений, а зараз я не впізнаю голос цієї жінки. Такий рівнодушний, беземоційний та тихий. Бармен поставив мою склянку з напоєм, я взяла її в руку та розглядала, навіть, не спробувавши.

Розділ 1

Надін 

Що я роблю в цьому місці? Навіщо прийшла? Мабуть, пізно вже ставити ці питання переступивши поріг бару. В таких закладах я не постійний гість та сьогодні мене привели мої ноги самі, не пам’ятаю як добралася сюди, хочеться забутися від побаченого. 

Спогади спливають один за одним і я вже не в силах це зупинити. 

– Щось бажаєте, міс? – запитав мене бармен, проте я не поспішала відповідати, все так раптом звалилося на мою голову. – Вам налити чогось? – бармен знову звернувся до мене. 

– Так, Jack Daniels Honey, будьте ласкаві. – нарешті сказала, проте не впізнаю свій голос. Раніше він був впевнений, а зараз я не впізнаю голос цієї жінки. Такий рівнодушний, беземоційний та тихий. Бармен поставив мою склянку з напоєм, я взяла її в руку та розглядала, навіть, не спробувавши. Не через те, що я не п’ю, просто зараз ком в горлі, який сильніший за бажання випити. Не знаю скільки пройшло перш ніж зробила перший ковток, на смак напій був гіркуватий, хоча запах був приємно солодкий, а склянка, де мої губи торкнулися стала липкою залишаючи червону помаду на склі. Горло обдало чимось гарячим, на хвилину здалося, що ком почав відступати і я знову занурилася в спогади сьогоднішнього вечора. 

Я щаслива їхала додому після того, як вдало уклала контракт з корпорацією Раховича, у нього найкраща рекламна агенція, а фірмі, в якій я працюю регіональним директором дуже потрібна була якісна реклама для логістичної компанії. Я поспішала додому, щоб скоріше розповісти все коханому та притулившись до його грудей забути про все на світі. В його обіймах я знаходила порятунок, турботу, любов. 

– Руслан, я вдома! – зайшовши до квартири та пройшовши до вітальні я нікого не побачила, тому вирішила піднятися на другий поверх. Можливо, Рус просто заснув, адже він не чекав мене сьогодні. Я мала повернутися завтра ввечері, проте зустріч пройшла швидше та немало важливо вдало. І я на радощах купила відразу прямий рейс додому, хотіла здивувати свого нареченого. Та хто ж міг подумати, що не тільки на Руслана сьогодні чекали сюрпризи. 

Піднявши нагору я почула з душової шум води. Вирішила, що йому сподобається, якщо я приєднаюся до нього, тому скинувши з себе одяг відчинила двері. Краще б я цього не робила. Зайшовши у ванну кімнату я почула гучні стогони, і яке ж було моє здивування, коли винуватиця цих звуків опинилася “подруга з дитинства”, як він говорив. Вони були занадто зайняті, що не помітили, коли я увійшла. Я вирішила скористатися цим і швидко вийшла забравши біля дверей свій одяг. Я одяглася та пішла у нашу спальню, вирішила, що почекаю його тут. Хочу поглянути в його очі. В той час, як побачила картину у ванній мені стало нестерпно боляче, ніби в той час моя душа помирала, і помирала дуже болісно. Завжди думала, що зі мною цього не станеться. Мені двадцять сім, блондинка, натуральні пухкі губи, 1.70 сантиметрів, другий розмір бюста. Доглядаю за собою та й побудувала досить успішну кар’єру, пам’ятаю, з чого починала, без допомоги батьків. У мене з матір’ю та вітчимом важкі стосунки, тому доводилося підробляти офіціанткою, щоб заплатити за навчання та гуртожиток. Було важко та я впоралася. А коли зустріла Руслана, то навчилася покладатися не тільки на себе, хоча це далося мені важко. Адже я звикла розв'язувати свої проблеми самотужки. А зараз.. Зараз все ніби розбилося на дрібні шматочки, які не можливо склеїти нічим. В кімнату забігла Катя, вона молода, їй років двадцять, не більше. Довгі ноги, великі груди, розмір яких не сховати, навіть, тим рушником, який вона притиснула ще сильніше коли побачила мене. В її очах було більше страху, аніж сорому, що її застали з чужим чоловіком. Але те, що їй вистачило хоробрості говорити, не можу збрехати мене це здивувало. 
– Що ти тут робиш? – дівчина важко дихала і продовжувала дивитися на мене, можливо, вона очікувала пояснень. Хто ж я така, щоб відмовляти їй в цьому задоволенні? 

– Ти запитуєш мене, як я потрапила у свою квартиру? – від цієї нахабності я не витримала та встала з ліжка і підійшла до неї ближче. – Якщо у твоїй голові є ще щось окрім силікону, то сама зможеш відповісти на своє питання. – Нашу милу бесіду обірвав Руслан, який зайшов у кімнату. По його обличчю було видно, що він не очікував мене побачити. 

– Бачу ти не сумував. – я запитала у нього аби розбавити цю тишу. Я й так зрозуміла, що він мене точно не чекав та й не сумував. І напівгола Катя цьому підтвердження. Я підійшла до бару, який стояв у кутку, доки підходила, то голубки мовчали, якби не мої підбори, які відстукували, то в кімнаті була б повна тиша. Баром я не користувалася, завжди стояв про всякий випадок, якщо завітають гості. Я відкрила бар та дістала револьвер. Мій батько любив зброю і часто брав мене із собою на полігон. Він хотів спадкоємця, проте народилися дві доньки я та Анет. Він дуже нас любив, тому з радістю вчив нас стріляти та знайомив зі своїми захопленнями. Він помер дванадцять років тому, він старший від мами на п’ятнадцять років, його серце було слабке і не витримало постійних нервів. Після його смерті наші відносини із матір’ю погіршилися, вона ніби забула про наше існування, ми стали немов чужі одне одному. Я перейняла звичку батька, я спускала пар на полігоні, коли його не стало і згодом мені полегшало. 

– Надін, я зараз все поясню. – Руслан щось говорив, проте його слова стали для мене порожнім звуком, буквально. Я поклала пістолет на барну шухляду і потяглася за віскі та склянкою. Налила напій та сіла у крісло, біля вікна. 

– Не напружуй себе зайвими поясненнями. Я побачила достатньо. Я рахую до десяти й щоб духу вашого тут не було. Інакше.. – я встала з крісла та повільно взяла до рук револьвер. Я його розглядала стоячи спиною до причини мого спустошення в серці. – Інакше я більше не стримуватимуся. – звичайно я не планувала шкодити їм та бачити їхні обличчя не було жодного бажання, а тим більше чути якісь пояснення від людини, яка мене зрадила, розтоптала. Я стояла спиною, щоб не дозволити розтоптати себе ще більше показавши свої сльози. Цього я не могла допустити, більше я не покажу йому своєї слабкості, більше не дозволю себе розтоптати нікому. – Один. – почала рахувати, проте не чула, щоб хтось йшов. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍