Хелена Власенко - Пам'ятай мене таким, Хелена Власенко

Життя - це суцільний ланцюжок переломних моментів: важливих і недуже, помітних і тих, які не залишають слідів у пам’яті. Втім всі вони закладають свій камінець у формуванні особистості. А бувають моменти, які здатні кардинально перекроїти нутро. Та чи на завжди? Можливо процес оборотний? Адже перекроїти не означає знищити. P.S. Роман емоційно важкий. Таке собі маленьке попередження;)

Пролог

– Дарино, зажди! - в довжелезному коридорі великого складського приміщення ехом відбився окрик хриплуватого від пристрасті до куріння дівчачого голосу.

Миловидна темно-русява дівчина зупинилась неподалік виходу, розвернулась і задивилась на колегу своїм життєрадісним, добродушним поглядом сірих очей.

– Галя, не спіши так, - гукнула смішливо колезі. - Не забувай про те, що ти куриш, - піддразнила ту шкідливою звичкою, що займала половину її робочого часу.

Дівчата працювали операторами комп’ютерного набору в логістичній компанії, офіси якої організували всередині складських приміщень.

– Ха-ха, - Галя саркастично покривлялася у відповідь на кпину в свою сторону, але вирішила далі не коментувати. - Слухай-но, мені тут тільки що зателефонував чоловік і, словом, він завтра вдома і пропонує нарешті поїхати за тими клятими вікнами. Ти б не могла вийти замість мене? Ми з ним вже місяць ніяк не виловимо одне одного. Ну і наступної суботи я, звісно, замість тебе.

– Галю, сонце, я б і рада допомогти, - жалісно скривилась Дарина, - але ти знаєш, що суботи поза моїм графіком переважно зайняті.

– Я сподівалася, що завтра той рідкісний випадок, коли ти не займаєшся своїми фото, - досадно простогнала Галя.

– Так і планувалося, але вчора власник квартири мало не на колінах просив прийняти замовлення його шефа. Я зазвичай не погоджуюсь так зопалу, але ну дуже вже він мене просив. А ти спитай Марічку чи Люду. Котрась тай погодиться, а я справді цього разу нічим не зараджу, - всміхнулась, але чомусь винувато.

Дарина намагалася навчитися говорити ”ні” і при тому не почуватися останньою сволоччю, але виходило поки поганенько. Добра, подекуди наївна натура дівчини вимагала задоволення від догоджання потребам інших. Іноді навіть в збиток собі, як от і цього разу. В років п'ятнадцять дівчина пам’ятала себе більш бойовою і сміливою, але от роки додали до характеру поступливості - конфліктність втомлювала.

Пан Ярослав (доволі слизький, хитрий і неприємний чоловік), який разом з дружиною здавав дівчині кімнату, слізно просив безкоштовно надати свої вихідні послуги його босові, в якого працював водієм. І навіть тут не змогла відмовити в допомозі.

Отже, безкоштовно. Ох вже ці скнари-багатії. Наскільки Дарині було відомо, чоловік, до якого недавно влаштувався пан Ярослав, був не останньою персоною в місті. Грошей в таких особистостей кури не клюють, але за нещасну послугу заплатити якісь для нього копійки, одразу катма.

Ну так, власник квартири згадував, що якось там провинився і шеф погодився на такий варіант виправлення завданої шкоди (цікаво, як вони дійшли до цього способу вирішення проблеми?), але суті це не міняло. Зрештою, вона і так пішла на уступки, погодившись їхати до нього на другий кінець міста, потім організувати зйомку і готові фото в найкоротші строки. Вже навіть це можна вважати за безкоштовну послугу.

Гаразд-гаразд, Дарина і сама не розуміла свого настільки агресивного налаштування стосовно того невідомого чоловіка. Можливо, він заочно їй не подобався вже через те, що той же ж пан Ярослав постійно приходив з роботи знервований і майже кожного вечора вони з дружиною затівали дуже гучні сварки. Тут навіть навушники не рятували.

А може саме той скнара-чоловічок (лисий, мабуть, з очима-намистинами і товстим, як його гаманець, пузом) став останньою краплею і точкою кипіння, які рано чи пізно трапляються в людей, доброту яких сприймають за безхарактерність і дозволяють собі цим безсовісно користуватися.

Тож треба вчитися говорити ні. От зараз для цього хороша можливість підвернулась та ще й з реальною відмовкою. Довелось Галі змиритися, що з найбільш поступливою колегою не вийшло домовитись і потрібно пробувати свій дар переконання на інших - менш зговірливих.

Дівчата розпрощалися і Дарина пішла до виходу, звідки досередини похмурого і затіненого приміщення проступало радісне сонячне проміння. Вона ступила на гамірну рампу, біля якої рядом стояло кілька трейлерів, що вантажились мінеральною водою на розвозку торговими точками.

Приємне тепло світлого літнього вечора укутувало тіло до приємних мурашок задоволення. Після завжди прохолодного кабінету операторів посеред самого складу цей момент додавав якогось натхнення і втома робочого дня відступала.

Дівчина привітно помахала рукою експедиторам, що часто після здачі маршрутних документів залишалися на чашку чаю і теревені зі смішливими  молоденькими та красивими операторками. Довго свої усмішки вона не роздавала. День ще не збирався здавати позицій, хоч і година вечірня, але в неї запланована важлива обіцяна справа.

Зараз потрібно ще за своїм портфоліо гайнути і потім до того товстосума. Огидний такий, мабуть, що в реалі навіть гроші не допомагають в знайомстві з жінками, тож вирішив звернутись до фотографа, щоб той підшаманив зі світлинами, які б можна було виставляти на Badoo.  Дитячий садочок, їй-Богу - ясельна група. Йому вже нічого не допоможе, якщо навіть свій товстий зад не зміг підняти, щоб самостійно прийти у фотостудію, як нормальна людина, і замовити все.

Приблизно пів години дівчина потратила на дорогу до офісу, де підробляла у вихідні фотографом. На цю затію її підписала Оля - колишня сусідка по кімнаті і подружка. Дівчина працювала адміністратором на тій самій фірмі і, побачивши роботи Дарини і її оригінальний погляд крізь об’єктив, запропонувала підробіток в них.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍