Леся Лісняк - Збірник розповідей "Пригоди киці Елі", Леся Лісняк

Киця Еля і світло зимової зірки

Зима стояла в самому розпалі. Село спало під м’якою білою ковдрою снігу, що тихо поскрипував під ногами, коли хтось проходив вулицею. Киця Еля, як завжди, прокинулася рано і застрибнула на підвіконня. Ніч ще не відступила, і небо було всіяне зорями. Але серед них одна зірка була особлива — вона світила яскравіше за інші, ніби маленьке зимове сонечко.

Еля насторожено витягнула шию, вдивляючись у небо. Її вушка рухались, ловлячи кожен звук, але навкруги панувала тиша. Така, що навіть власне серцебиття здавалося гучним. Киця обережно притулилася до скла, і в її очах відбилась та сама зірка — велика, мов краплина світла на чорному оксамиті.

У кімнаті тим часом господиня вже прокинулась. Вона підійшла до вікна, побачила Елю і лагідно провела рукою по її спинці.

— Цієї ночі з’являється зимова зірка, — сказала вона, більше до себе. — Люди кажуть, що вона виконує найтепліші бажання. Особливо, якщо вони від щирого серця.

Еля уважно дивилася на господиню, а тоді знову підняла погляд до неба. Вона не розуміла слів, але відчувала щось дивне — легке тремтіння у повітрі, мов усе завмерло в очікуванні.

Тієї ночі вона довго не могла заснути. Вмостившись на підвіконні, киця стежила за зіркою, поки її очі не заплющились самі собою. Уві сні їй привидівся сад навесні — зелений, сонячний, наповнений співом птахів і теплом господининих рук. Еля бачила, як діти сміються, як собаки бігають по траві, як усі щасливі. Вона прокинулась із тихим мурчанням, ніби зберігаючи сон у грудях.

Наступного ранку село наповнилось незвичною тишею. Та це була не холодна тиша — вона була добра, спокійна. Люди, йдучи повз дім, віталися веселіше, ніж зазвичай. Хтось залишив перед дверима невеликий пакунок із домашніми пиріжками. І навіть вуличний пес, що завжди буркотів, сьогодні махав хвостом.

Господиня принесла Елі тепле молоко й прошепотіла:

— Здається, ти щось загадала, моя крихітко. А зірка почула.

Еля тихо муркотіла, згорнувшись клубочком на віконці. Вона не знала, що таке бажання і зірки, але знала точно: коли в домі світло, тепло і пахне пиріжками — це і є диво.

І кожної зими, коли на небі з’являлася та сама яскрава зірка, киця Еля знову стежила за нею. Спокійна. Щаслива. І з надією в очах. Бо в кожної зими є своя зірка. А в кожного серця — тихе бажання.
Іноді, щоб воно здійснилось, досить лише муркотіння в тиші.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍