Леся Лісняк - Збірник розповідей "Пригоди киці Елі", Леся Лісняк

Киця Еля та бурульки

Одного морозного ранку киця Еля прокинулася від того, що на вікно почали стукати тоненькі крижані дзвіночки. Вона потягнулася, солодко позіхнула й застрибнула на підвіконня. За ніч усе село вкрила срібляста ковдра — сніг іскрився під першими променями сонця, а з даху будинку звисали довгі прозорі бурульки.

Еля ніколи раніше не звертала на них особливої уваги, але цього ранку бурульки виглядали так, ніби зійшли зі сторінок чарівної книжки. Вони блищали, мерехтіли й тихо дзеленчали, коли їх торкав вітер. Киця зачаровано дивилася, як одна з них капнула — прямо на підвіконня з краплею, схожою на кришталеву сльозинку.

— Це бурульки, Елю, — промовила господиня, яка саме зайшла до кімнати з чашкою гарячого чаю. — Вони утворюються, коли сніг на даху починає танути вдень, а вночі вода знову замерзає. Так і ростуть ці крижані чарівники.

Еля слухала уважно. Їй дуже сподобалося слово «чарівники». Вона вирішила, що обов’язково піде подивитися на них ближче.

Трохи згодом господиня відкрила двері, і киця обережно вийшла на подвір’я. Від морозу лапки трохи прилипали до снігу, але цікавість перемагала. Еля підійшла до паркану, з якого теж звисали маленькі бурульки. Вона простягнула лапку і легенько торкнулася однієї. Та задзеленчала, ніби відповідаючи їй.

Раптом із даху впала велика бурулька і розбилася об землю. Еля здригнулася та швидко відскочила назад. Господиня, яка стояла поруч, одразу застерегла:

— Ось чому не можна підходити близько до карнизу. Бурульки хоч і красиві, але можуть бути небезпечні. Їх потрібно спостерігати здалеку.

Киця кивнула, наче зрозуміла. Тепер вона знала: не все блискуче — безпечне.

Того ж вечора господиня винесла на двір стару тарілку з водою, кинула в неї ялинкові голочки та шматочки ягід. Вона пояснила:

— Ми з тобою зробимо свої власні «бурульки» — крижані прикраси для дерев. Це безпечно і красиво.

Еля сиділа поруч і спостерігала, як з води, морозу й трішки фантазії утворюється справжнє зимове мистецтво.

З того часу вона щодня спостерігала за бурульками — з вікна чи на відстані, муркочучи собі під ніс зимову пісеньку. І хоч бурульки згодом розтанули, Еля добре запам’ятала їхню блискучу красу і мудрий урок: навіть найкрасивіші речі в природі потребують поваги й обережності.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍