Марко Кейк - Як Андрійко в садок не пішов, Марко Кейк

Жив собі хлопчик, звали його Андрійко, він був слухняний та розумний, гарний хлопчик. І мама в нього була гарна, і тато, і навіть їхня кішка Принцеса дуже гарна була. І квартира у них була гарна, затишна і світла, вікнами на парк і ставок з качечками. Кожного ранку – крім вихідних, звісно, – тато, мама, хлопчик і кішка прокидалися дуже рано і починали займатися своїми справами. Тато і мама на роботу збиралися, Андрійко в садок, а Принцеса, тобто Приня, крутилася у всіх під ногами, нявчала і допомагала збиратися. Потім, умившись і почистивши зубки, всі сідали снідати. І йшли: тато – на свою роботу в офіс, мама на свою, в крамницю, кішка Приня на підвіконня, цокати зубками на птахів. А Андрійко йшов у садок.

У садочку добре було. Друзів – багато. Іграшок – багато. І займатися є чим: то діти малюють, то будиночки з кубиків будують, то на ділянці у квача грають, то співають. Найголосніше Андрійко співав. Особливо йому подобалася пісня про цапка, який прогнав вовка з мосту. Андрійко так старався і співати, і руками показувати, хто куди йде і кому що несе. А коли діти співали «він гарчить, він гарчить, клацає зубами», Андрій переставав співати і починав клацати зубами так, що куди тій Прині. В такі хвилини музикантка Олена Петрівна переставала грати і сиділа трішечки часу, опустивши голову, а потім починала грати знову. Взагалі, в садочку дуже добре було. Але одного разу Андрійко прокинувся і вирішив, що в садочок він більше не іде.

– Не піду. – сказав він мамі, що прийшла його будити, і закутався у ковдру з головою. – Більше ніколи в садок не піду.

– От тобі і все, – сказав татко, зазирнувши до Андрійкової кімнати, – життя змінилося. Андрій наш сказав, як відрізав. А що ж таке?

– Вчора там манна каша була.

– Але ж ти любиш манну кашу, – здивувалася мама.

– Вчора вона недобра була. Не піду – і все. Хай хто хоче про козлика співає і будиночки з кубиків будує.

– Правильно. – сказав тато, пішов у велику кімнату, сів на диван і голосно промовив. – Вчора в офісі недобру каву зварили. Я теж на роботу не піду. Хай хто хоче за мене там працює і гроші за мене отримує. А мені і тут непогано, на дивані. Він м’який.

– Тоді і я на роботу в крамницю не піду. Там іноді взагалі кави ніколи випити. – сказала мама, – І ввечері на роботу сюди не прийду. Хай хто хоче вам вечерю готує і посуд миє. А мені і так непогано. – вона пішла на кухню. Сіла за стіл і стала дивитися в ноутбук.

– Тоді і я на роботу не піду. – сказала кішка Принцеса. – Хай хто хоче зубами на птахів цокає, кігтєточку дере і під диваном на спині катається. А мишей я і раніше не ловила, бо їх у нас немає.

– Тоді і ми на роботу не підемо, – зацвірінькали птахи за вікном. – Ви нам вчора старих крихт на підвіконня насипали. Хай хто хоче вашу Приню дражнить, щоб їй самій у квартирі весь день не сумно було.

– Тоді і ми на роботу не підемо! – закахкали качечки у ставку. – Хай хто хоче туди–сюди плаває і пірнає, як олімпійський чемпіон, щоб всім було весело і було про кого турбуватися.

– Тоді і я на роботу не піду! – крикнув двірник дядько Анатолій. – Хай хто хоче о п’ятій ранку встає, двір підмітає, клумби поливає, паркани фарбує!

Тут всі замовкли і повернулися до Андрійка. І дивилися на нього. Тато, мама, кішка Приня, пташечки, качечки і двоє стареньких бабусь, які прийшли вранці до ставка качечок погодувати. Тільки дядько Анатолій підмітав своєю мітлою опале листя.

– Та пожартував я. – сказав Андрійко. – Іду я в садок. Олена Петрівна казала, ми нову пісню вчити будемо. Без мене ніяк.

Кінець