Леся Лісняк - Збірник розповідей "Пригоди киці Елі", Леся Лісняк

«Пригоди киці Елі» — це збірник історій для дітей (та дорослих, які вірять у диво), де головною героїнею є кмітлива, допитлива та чарівна киця Еля. Разом із нею читачі потрапляють у світ щоденних маленьких пригод, наповнених добром, турботою та любов’ю до природи, людей і традицій. Ідеально підходить для спільного читання з дітьми, як на ніч, так і в будь-яку пору доби, коли хочеться трішки душевного тепла.

Киця Еля та сорока

Одного разу в маленькому селі жила киця на ім’я Еля. Вона була грайлива і весела, але мала одну слабкість: була дуже цікавою. Її цікавість приводила до багатьох пригод, але одного разу сталася подія, яка змінила її погляд на життя.

Був теплий осінній день, і киця Еля вирішила прогулятися по садку. Під ногами шурхотіло листя, а на дереві щебетали пташки. Еля підняла голову й побачила, як сорока весело стрибала з гілки на гілку, тримаючи в дзьобі блискучу монетку.

"Що це в неї?" — подумала Еля. Їй дуже захотілося дізнатися, що ж таке цікаве знайшла сорока. Вона почала стрибати й голосно нявкати, намагаючись привернути увагу сороки. Але та лише перелетіла на інше дерево, подалі від настирливої киці.

Еля, звісно ж, не зупинилася. Вона вирішила, що не заспокоїться, поки не дізнається, що ж тримає сорока. Пухнаста киця полізла на дерево, намагаючись дістатися до пташки. Але гілка виявилася тонкою, і раптом — трісь! — вона зламалася.

Еля полетіла вниз і гепнулася прямо в купу листя. Це було боляче й неприємно. Вона піднялася, стріпала лапками й подивилася вгору. Сорока вже давно полетіла, а монетка залишилася лежати внизу, зовсім близько. Але тепер Еля вже не хотіла її брати. Їй було соромно за свою нерозважливість і за те, що через надмірну цікавість вона потрапила в халепу.

"Якби я просто насолоджувалася осіннім днем і не гналася за тим, що мені не потрібно, то не боліла б зараз спина," — подумала Еля.

Вона повільно повернулася додому, замислившись. Коли киця дісталася свого подвір’я, побачила, що господиня вже чекає її з теплою мисочкою молока. Еля муркотіла від задоволення, сидячи поруч, і розуміла, що щастя не в блискучих речах, а в тому, що в неї є дім, тепло і ті, хто її любить.

Відтоді Еля навчилася бути мудрішою. Вона більше не гналася за тим, що привертало її увагу лише через зовнішній блиск. Замість цього вона насолоджувалася простими радощами життя, які роблять її справді щасливою.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍