Леся Лісняк - Збірник розповідей "Пригоди киці Елі", Леся Лісняк

Киця Еля та Йоль

Киця Еля, як і завжди, сиділа біля вікна, спостерігаючи за першими зимовими сніжинками. Вони кружляли в повітрі, повільно осідаючи на землю, вкриваючи садок білосніжним покривалом. Наступала зима, а разом з нею і святковий настрій. Еля чула від господині, що незабаром Різдво, але в цей вечір вона дізналася про дещо нове — стародавнє свято Йоль.

Увечері господиня, загорнувшись у теплий плед, взяла книгу й сіла біля каміна. Еля стрибнула їй на коліна і зручно вмостилася, слухаючи знайомий голос. У книзі йшлося про стародавні зимові свята, і господиня почала розповідати історію про Йоль — святкування зимового сонцестояння, яке відзначали ще задовго до Різдва. Це був час, коли люди раділи найдовшій ночі року і чекали повернення сонця.

Еля слухала уважно, але найбільше її зацікавила розповідь про Йольського кота. Виявляється, у давніх скандинавських легендах є особливий кіт — великий і таємничий, який з'являється на Йоль. Його називали *Йольський кіт*, і він був не просто чарівним створінням, а охоронцем святкового духу.

Господиня розповіла, що Йольський кіт з’являється лише в тих будинках, де готуються до свята, прибирають і готують подарунки. Він слідкує за тим, хто отримав новий одяг чи взуття на свято. Якщо хтось отримав подарунок — кіт проходить повз, але якщо ні — то він міг забрати ту людину або просто налякати її.

Еля здивувалася: "Невже кіт може бути таким великим і страшним?" Їй навіть стало трохи лячно. Проте господиня заспокоїла кицю, погладивши її: "Не хвилюйся, Елю, це лише стародавня легенда. Насправді Йольський кіт — це нагадування про те, що треба готуватися до свят і ділитися подарунками з тими, хто цього потребує".

Ця історія надихнула кицю Елю. Вона вирішила, що теж хоче долучитися до святкування Йолю. Наступного дня вона допомагала господині прикрашати будинок: крутилася біля ялинки, допомагаючи лапками розвішувати блискучі гірлянди, і навіть приносила невеличкі стрічки, які знаходила на підлозі. Господиня сміялася, спостерігаючи за своєю маленькою помічницею.

А коли настала найдовша ніч року, господиня запалила свічки і поставила святковий вінок на стіл. Еля сиділа поруч, дивлячись на мерехтливий вогник свічок, і відчувала, що в домі панує особлива магія. У цей момент вона ніби відчула присутність Йольського кота — не страшного і великого, а доброзичливого, такого ж пухнастого, як і вона сама. Елі здавалося, що десь далеко він спостерігає за ними й задоволено муркоче, бачачи, як вони готуються до свят і створюють затишок.

Еля заснула, мріючи про те, що в цьому світі є місце не лише для нових свят і подарунків, але й для легенд, які роблять зиму ще чарівнішою. Вона зрозуміла, що Йоль — це час, коли можна ділитися теплом і турботою, і що навіть маленька киця, як вона, може зробити свято особливим.

Відтоді Еля знала: щороку, коли приходить зима, вона не тільки допомагатиме прикрашати будинок, але й нагадуватиме своїй господині про Йоль та стародавні легенди. І, можливо, Йольський кіт десь там, у нічному небі, побачить її старання і схвально кивне головою.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍