Лада Астра - Мій бос дракон, Лада Астра

– В мене жахливий характер, – промовила черговий аргумент, сидячи прямісінько на землі біля дверей у квартирі своєї єдиної подружки в цьому світі кози Маї. 

Хоч Мая і має другу іпостась кози, але вона просто чудова подруга і неймовірно добра та приємна жінка. Шкода, що їй у стосунках не щастить. Одні козли трапляються на шляху, і це я не про іпостась зараз…

Так от, сиджу я в подруги у квартирі й з драконом сперечаюсь, а він стовбичить з іншої сторони дверей. Маніяк, знайшов мене вчергове. А я, між іншим, бігаю від нього вже третій день. 

– Я знаю, – важко зітхнули за дверима.

– І це тебе не зупиняє? 

– Стефо, я терпів рік, бо думав, що не маю права заважати тобі в коханні. Тепер я не чекатиму, доки ти знов знайдеш собі когось. Не можу більше.

– Краще б ти мовчав, – теж зітхнула я. – Міг би на побачення мене запросити. Не знаю навіть, може на яхті своїй прокатати чи на особистому літаку світ ваш показати, може завалити мене подарунками, або хоч відпустку дати позапланову. А ти що? Фігак і звалив на мене свої почуття, які й не почуття зовсім, а певно що залежність, побудована на вашій фізичній особливості – відчувати істину пару. Бачиш яка я меркантильна? Нащо тобі така істинна? Та я ж тебе розорю і не будеш ти драконом-мільйонером, а будеш драконом-як прожити цей місяць і не залишитись з голим босим підперезаним.

Як на мене, це був чудовий аргумент і я навіть прислухалась чи не тупають драконячі ніжки у напрямку ліфтів.

– Я не мільйонер, Стеф. Мої статки набагато більші. І всі твої бажання я можу виконати, не втрачаючи абсолютно нічого. І було б у нас все інакше, аби ти тієї ночі не прийшла в офіс. Є періоди, коли терпіти все немає сили. Тому тоді вважай що тобі пощастило, адже я не накинувся на тебе і не зробив тоді своєю.

– Зробив своєю, – перекривила його. – В нашому світі це інакше називається, манячіло драконяче!! В нас за таке ти б за ґрати потрапив.

– Але ти в нашому світі, Стефаніє. Тут інші закони, хоч і зовні він схожий на ваш. 

– А звідки ти знаєш, що схожий? – запитала я, аж підскочивши на ноги. Бо нікому й досі не розповідала про свій світ. Ніхто особливо й не цікавився, але це не важливо. Дракон точно не міг знати, що наші світи дуже схожі.

За дверима було підозріло тихо.

– Я чекаю, але моє терпіння ненадійне, – скаженіючи з кожною секундою прогарчала я на двері.

– Якщо я тобі розповім, то тоді точно буду довго ще чекати взаємності, – дуже тихо промовив цей смертник. Але я все почула. І висновки зробила потрібні. 

Тихенько піднялася на ноги й пішла на кухню, де причаїлася моя подруга з тортиком. Примітила, що половини смаколика вже немає, ото цікавий в неї сьогодні вечір. Тим часом я взяла першого ліпшого ножа і пішла до виходу. 

– Ти ще там? – запитала я, відкриваючи замок.

– Тут

– От і чудово, – посміхнулася кровожерливо і вилетіла до цього драконячого покійника.

– Стефо, обережно, не поранься, – промовив паскудник, відступаючи від мене спиною по загальному коридору.

– Ану!! Зізнавайся, син шкаралупи, це ти витягнув мене з мого світу і закинув у ваш? Зізнавайся, бо я за себе не відповідаю!! Пошматую тебе зараз на амулети від наврочення!! – я кричала, немов божевільна, і дивно, що ніхто й досі не вибіг на цей галас та не викликав  патруль. 

– Там би ти померла, Стефо. Я б не зарадив цьому ніяк. Все, що міг зробити, це притягнути свою істинну до себе, – спокійно пояснював він та ще й руки попереду себе виставив. – Просто ми, дракони, досягнувши певного віку починаємо бачити видіння про свою майбутню пару. Я бачив тебе протягом останніх двох років твого життя там. Сміявся разом з тобою і страждав разом з тобою. Я ніяк не міг зрозуміти де ти, бо не відразу усвідомив, що це зовсім інший світ, хоч і схожий на наш. А коли зрозумів… ти замовила квитки на той авіарейс…

– Я мала б розбитись разом з усіма пасажирами, я летіла донизу… Пам'ятаю це, а потім… спалах і крила. Точно! Там були крила і холод. Мені було дуже холодно…

– Це наслідки різкого переходу, – пояснив Радомир і зробив у мій бік один маленький крок. – В мене було дуже мало часу, щоб витягти тебе.

– Чому тоді я тебе не пам'ятаю в перші місяці? Там були якісь дивні лікарі, які водили біля мене руками й мені ставало краще і те місце… кімната з вітринними вікнами та округлою прозорою стелею, – пригадувала я перші дні в цьому світі. 

– Мої особисті цілителі й краща кімната в моєму домі. Ти була там перший місяць, поки повністю не відновилася. 

– А потім? – запитала, опустивши руку з ножем донизу. Він тим часом зробив ще один крок у мою сторону. 

– Потім я зробив дурість. Мені вперше за тисячу років захотілося справжніх почуттів. Щоб ти не була зі мною, бо я тебе врятував і я єдиний чоловік, якого ти бачила у цьому світі. Щоб ти закохалася в мене в таких обставинах, до яких ти звикла. Тоді я викупив агенцію і найняв туди спеціально навчаних дуалів. Все мало бути так, як у твоєму світі. Я хотів, щоб ти закохалася в мене у звичайних, а не екстремальних умовах. Тому ти не бачила мене, поки не прийшла влаштовуватись на роботу.

– Почекай-почекай, – зупинила його, знов скаженіючи. – То всі працівники знали хто я і хто ти, еее, голова кипить, тобто хто я для тебе?