Лада Астра - Мій бос дракон, Лада Астра

Встигла вже добряче наревітись, допоки мені не повідомили, що в тій його дорогущій летючій бляшанці трапився якийсь збій і пілот змушений був екстрено приземлитись на острів з аборигенами. То поки вони відбилися від тих дикунів, поки змогли відновити зв'язок пройшло три дні. Певно найдовші дні у моєму житті. 

Я чекала його на порозі нашого будинку й перша застрибнула в обійми та перша поцілувала шалено збентеженого дракона. 

– Мені не привиділося? – запитав він хрипло, міцно притискаючи мене до себе. 

– Не привиділося, – відповіла я крізь сльози й добряче гепнула його кулаком по плечі. 

Не питайте чому так зробила, бо сама не знаю. 

Лупцювала його й цілувала, а ще кричала, що він таки свого добився і тепер я не уявляю життя без нього. 

І от коли до Радомира нарешті дійшло про що я йому говорю, то нас поглинув вихор, переніс до його спальні… а далі 18 +.

Шалені звісно, але там цілу книгу з відповідною позначкою треба писати про те, як воно… з драконом.

А з ним було надзвичайно і не тільки у ліжку. Вартувало мені забутися про стереотипи та думати про нас не як про потраплянку і дракона, не як про боса і підлеглу і точно не як про мільярдера та бідну дівчину, а просто як про Радомира і Стефанію. Все тоді почалося сприйматись інакше. Я дозволила собі закохатись та зрозуміла, що хоч і мала стосунки раніше, але ніколи так не кохала й не була коханою. 

– Це тому, що ми призначені один одному, – постійно говорив мені Радомир. 

А я тихо з ним погоджувалася, аби тільки яйця драконячі не змушував висиджувати.

Що? Я так думала аж поки не завагітніла. 

Тоді мій терплячий дракон провів мені лекцію про те, що дракони народжуються як люди звичайні, а не як у казках розповідають і іпостась свою другу вони починають відчувати тільки в повноліття. 

Заспокоїв звісно. Та хто б мене тоді ще попередив, що характери в моїх двійнят будуть драконячі з народження, але Радомир постійно каже, що доньки копія я…

Тепер лиш з досвідом можу сказати одне – інколи треба забуватись хто перед вами за статусом, а дивитись на його вчинки та, як би це банально не звучало, душу.  

Кінець