Лада Астра - Мій бос дракон, Лада Астра

Махнула йому головою.

– Розумієш, в драконів все влаштовано по-іншому. Наші істинні не закохуються в нас з першого погляду і навіть на соту частину не відчувають так, як ми. Кожен дракон має прикласти купу зусиль, щоб його істинна теж покохала його. Ми не розпилюємо якісь феромони. Це має бути щире кохання. І ось так вийшло, що моя істинна мені зовсім не належить. А це, Стеф… це просто зводить з розуму, позбавляє волі й бажання дихати. Коли мені найважче впоратись з собою, я приходжу сюди. Тут всюди її запах, – він повільно нахилився до мене і додав вже зовсім пошепки, – він допомагає мені дихати. 

Думки в моїй голові заметушилися, як зграя сполоханих пташок. І раптом до мене яяяяк дійшло.

– О господи!! – вигукнула, закриваючи собі руками рота та витріщивши на боса очі. – Ваша істинна права, ой, пара це миша, тобто хом'як Мілі? 

Не витримала і все-таки скривилася від цієї думки. Та, що більш дивно – дракон теж скривився разом зі мною. 

– Звісно ні, Стефо. Не розчаровуй мене. Краще думай.

Я почесала голову і розмірковувала вголос.

– А хто тоді тут може ще наслідити своїм запахом? В кабінеті найчастіше буваємо я і миша…

Він мовчав, але якось так виразно дивився на мене, що моя ліва п'ятка аж зачесалася, подаючи мені поки не до кінця зрозумілий знак. 

– Нііі, замахала я головою.

Мовчить і глипає очиськами своїми.

– Це жарт? Нііі.

– Так, Стефо. Моя істинна це ти. І я рік жив в особистому пеклі, спостерігаючи за твоїми стосунками з вовком. Міг би зробити й інакше… Але не хтів. Вперше не хтів до чогось змушувати чи діяти підступно. Але тепер шкодую, Стефо. Так, ми вміємо чекати й часу в нас вдосталь та це такий жах, на який я більше не погоджусь. 

Він так все спокійно розповідав, ніби дає мені чергове завдання по роботі, а не життя моє перевертає з ніг на голову. 

Але останні його слова змусили мої нутрощі скрутитись у буку “Ж” 

– Щось мені недобре, – промовила тихо і почала підійматись на ноги. 

– Стефо, – затримав він мою руку. – Я не хотів тебе налякати. Але більше це приховувати в мене немає сил.

– Еееем, доообре. Можна мені у туалет на секундочку збігати? 

Його відповіді вже не чекала. Зірвалася з місця і як дременула спочатку до коридору, а потім повз той туалет до рятівного виходу. Яшку мало з ніг не знесла. Так бігла, що аж вітер висвистував у вухах.

Оце ти, Стефаніє, влипла. 

Істинна драконяча! Священні яйця єдинорогів!!! За що мені таке?! За які гріхи звалилося ще й драконяче щастя на мою бідолашну голівку?

Не раділа я такій перспективі. Зовсім не раділа. Це тільки у книжках мільйонери одружуються з якоюсь какавелькою з села і потім хепіенд та квітуча троянда, в обіймах перевихованого мачо-мена. 

А в житті я б і їсти з тим мільйонером не сіла. Вони ж усі такі владні перевладні, а ще в них усе життя лише одна любов – це їхні статки. А ще вони принижують своїх обраниць та маніпулюють ними й сприймають їх як ще один пункт у списку своїх досягнень. І це я про пересічного мільйонера кажу. А тут цілий дракон. Волі позбавить у печеру свою шестиповерхову затягне і буду сидіти десь там, поруч з купою золота. 

Ні-за-що. Нехай буду весь час тікати від нього, аби він тільки не пустив у хід свою… харизму.