Топ популярних книг за місяць!
Knigoed.Club » Міське фентезі » Я, Ректор і наша Таємниця, Рома Аріведерчі 📚 - Українською

Рома Аріведерчі - Я, Ректор і наша Таємниця, Рома Аріведерчі

146
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку "Я, Ректор і наша Таємниця" автора Рома Аріведерчі. Жанр книги: Міське фентезі.
Книга «Я, Ректор і наша Таємниця, Рома Аріведерчі» була написана автором - Рома Аріведерчі. Читати онлайн безкоштовно в повній версії. Бібліотека популярних книг "Knigoed.club"
Поділитися книгою "Я, Ректор і наша Таємниця, Рома Аріведерчі" в соціальних мережах: 
- Не хочеш? - Вражено спитав ректор, скептично вигинаючи стрілчасті брови над променистими очима. Мій словниковий запас малуватий, щоб це описати. Бо ніхто мене не вчив. Все їм ніколи. А я тепер не можу передати, що відчуваю. Його лице було ідеальне. Не як в тата, холодне й презирливе. А правильне, чесне і тверде. - Заміж не хочеш? А як же ти... - А я диплом отримаю і роботу десь знайду. Ой. Він зараз про щось здогадається. НАСТУПНА КНИГА ТУТ: https://booknet.ua/book/odruzhus-z-princesoyu-nedorogo-b406846

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 94
Перейти на сторінку:
Частина перша, в якій я знайомлюся з паном ректором і вражаю його спритністю рук.

- Привіт, мене звати Марія, рада вас вітати  у нашому закладі. Маєте чудовий вигляд, як вас звати?

Манекен, від якого залишилося пів голови й майже цілий тулуб, мабуть, мав право на такий комплімент. Бо у мене голова все ще на плечах і ціла. Тільки трохи подряпана. Та й комбез  через численні пропалини ясно показує, що всі кінцівки на місці. 

Оптимізм - моє друге ім’я. А перше?

Перше називати не можна.

Тому мовчки прикладаю великий палець до сканера. Можна було б просто подивитись в очі цій помісі вахтера з експонатом кунсткамери. Та сьогодні Марії, бачу, дісталося. Подивитись їй в очі до приходу ремонтної бригади не вийде. 

Мабуть, якийсь старшокурсник або скоріш старшокурсниця були не в настрої.  Чи просто сьогодні не мали ні очей, ні великих пальців і спізнювалися на залік.

Та що мені до страждань музейних експонатів?  У мене співбесіда з ректором. Бо мене не прийняли в академію. Сказали, що мало магії й нема впливових рекомендацій. І смуга перешкод виявилася для мене заважка.

Життя бентежне, як хтось казав.

Я не можу дозволити витерти об себе ноги. Чого це всіх здібних беруть, а мене ні? Та вони повинні були б мені диплом видати, просто замірявши рівень магії без маминого браслета. Тільки він не знімається. Та й з ним магію у мене можна знайти, як добре пошукати. І що такого, що вона не така. Самі вони не такі. Просто заздрять. У них самих  магії тої лишилися крихти. А у мене просто поки що заблокована, а не дивна чи якась не така.

 То вони ще татової не бачили.  

Магометр у них зламався. А ви менше механіки пхайте до магії. Або магії до механіки. І нічого не зламається. 

Не на тому економите, як сказала б мамуся.

Але вона сказала зовсім інше. Загадкове щось вона сказала. 

Типу він дуже чесний і шляхетний. І красень яких мало. І значуще подивилася на тата. 

Ніби він красень, яких багато. Мені аж образливо за нього стало. А він тільки закотив очі під лоба.

Мамуся ще тоді додала, що мені не пощастило, але  нічого не зробиш. І щоб у разі чого, йшла просто до нього і казала, що він мамусі всім зобов’язаний і що не можна кривдити дівчат в біді. 

- І все? Точно поможе? - вражено спитала я.

- І все. Дівчата в біді - кодові слова. Тільки нікому не кажи й сама без крайньої потреби не вимовляй.

- Може я в якусь більш іншу академію подамся? - спробувала я сяйнути жартом гумору.

- Ні. Там хоч хтось знайомий. - панічно скрикнула ма, стрибаючи на руки батькові. Той підхопив її на льоту і вони відбули по якихось своїх темних справах. 

А татко тільки встиг кинути через плече, що академій для моєї магії не існує. Всього треба вчитися самотужки, а так хоч диплом буде. І один дурень на бонус.

Нащо мені той диплом і тим більш якийсь дурень, мені не відповіли. Мабуть, недочули. Бо були вже далеченько.

Тож з тим, що грало роль батьківського благословення, я й прибула сюди, під мури Трояндової Академії. І показала такий рівень магії, що їх магометр загючило. І він вдмовився  визнати у мене хоч один відсоток сирої магії.

І на полігоні в мене майже не поцілили. Тільки от комбез пропалили. Тому зарахували влучення. Зла не хватає. Крім нього у мене  тільки одне мамине плаття. Воно шовкове і страх яке красиве. Так не на полігоні ж у ньому бігати. І не парти протирати в цій зачуханій провінційній бурсі.

Кароч. Та побита життям Маруся мене пропустила. От хто тут еталон дівчини в біді. І ректор потім сварив ремонтників, що довго барилися, і все через них. 

А все не через них, а через те, що кодові слова для дверей в кабінет треба міняти час від часу. Щоб не встрявати отак на рівному місці.

Так що я зайшла і сказала, що дівчина в холі в біді, та й у мене неприємності. 

Ну тобто спочатку звісно сказала добрий день, але мені здалося, що він не добрий не тільки в мене.

Так що я вирішила поки що обійтись без лицемірства. Просто показала на дірки в комбезі, згадала й про одним-одненьку сукню і батьків, які не знаю де. І взагалі не дали з собою нічого, крім благословення й настанови - вчитися отут. І отримати диплома. Бо без нього зараз нікуди.

І все. Ну тобто він ще попитав викладачів і ремонтників. Але ясно було, що зарахує. Бо не  на вулицю ж мене бідосю безпомічну виганяти.

Красивий, дурний і чесний. Все, що треба, щоб бути ректором. Добре, що я не хочу такої кар’єри. Бо я все перераховане. Тільки з префіксом не.

- Ти б на побутову магію пішла? Тобто ви. - спитав він мене. Раз на ви, то я тепер уже точно не обдерта життям поселянка, а студентка. Адептка, як  в провінціях кажуть.

- Можна й на побутову. - ввічливо кажу. 

Красень рвучко підіймає по-військовому стрижену голову від паперів на столі, у яких щось шукав. Що я не так сказала?

-Серйозно?

-Якнайсерйозніше. А що, у вас там місць уже нема? Я можу і на інший. Мені б диплом… - тягну жалісно і намагаюся вичавити з очей скупу сирітську сльозу.

- Та ні. Просто у тебе не дуже гарні показники на полігоні. Трохи нижчі середніх. А  дівчата завжди чомусь хочуть на  бойову. Там хлопців багато, тому, мабуть. Заміж легше… Або можна на некромантський. Нежить впокоювати.  Тільки в тебе мало магії. Зомбі комара ти може й впокоїш, але гарного контракта тобі не бачити. Або на …

- Дякую сердешно. Я не хочу заміж. І нежить терпіти не можу, вона воняє. А на побутовий було б гарно. Там може вчать латати комбези. А то бачите - я потрусила навколо себе старий материн комбез, в якому вона раніше прибирала нашу яхту. Побутова магія у мене від неї, родова. Як і зовнішність.Та тріпатися про це першому стрічному ректорові ні до чого. А про бойову взагалі. Тато казав, ніде їй нормально не вчать. То чого просто так язиком ляпати. І оті натяки на комарів мене образили.

- Не хочеш? - вражено спитав Ректор, скептично вигинаючи стрілчасті брови над виразними очима. І лице красиве таке, знаєте. Не як в тата, холодне й презирливе. А відкрите, чесне і тверде. Лицар типу. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 2 ... 94
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Я, Ректор і наша Таємниця, Рома Аріведерчі», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Я, Ректор і наша Таємниця, Рома Аріведерчі» жанру - Міське фентезі:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Я, Ректор і наша Таємниця, Рома Аріведерчі"