Айрін Ван - Звільни мене опівночі, Айрін Ван

Ми звикли вірити, що новорічна ніч повна приємних сюрпризів й святкової магії, та для мене вона обернулась справжнім жахіттям, яке тепер переслідуватиме мене до кінця моїх днів. Я випадково звільнила монстра й зайняла його місце, потрапивши у пастку, яка відібрала у мене геть усе. Для всіх я зникла, наче мене ніколи й не існувало. Тепер я, наче примара без минулого, майбутнього й без жодних засобів для існування. Чи вдасться тепер звільнитись? Чи варто вірити тим, хто запропонує свою допомогу? Та й чи виявляться так звані рятівники кращими за монстра, якого з моєю допомогою намагатимуться повернути у пастку? # пригоди й таємниці; # вампіри; # непередбачувані повороти; # владний, зухвалий герой; # сильні почуття.

Розділ 1. Картина

 Несподіваний дзвінок у двері моєї квартири, спрацьовує, наче сигнал надокучливого будильника, яким хочеться запустити об стіну. Та у моєму випадку доводиться висунути свого носика з-під тепленької ковдри, в яку загорнулась з головою і прогнати непроханого гостя більш гуманним способом.

 Поки намагаюсь якомога швидше подолати відстань між моїм ліжком й вхідними дверима, дзвінок лунає ще двічі, сповіщаючи про те, що хто б не був за дверима — особливою терплячістю не вирізняється.

 Вже біля дверей швиденько поправляю на собі махровий халат, у який встигаю заскочити дорогою й скуйовджене від сну волосся, заправляючи пасма довгого світлого волосся за вуха, щоб, бува, не налякати своїм зовнішнім виглядом надокучливого візитера. Хтозна-кого принесло в такий ранній час.

— Ну і вигляд у тебе, — констатує подруга й не очікуючи мого запрошення, заходить до квартири.

— І тобі привіт, Олесю, — посміхаюсь подрузі, адже й справді рада її бачити. От тільки причина її візиту, про яку не важко здогадатись, тішить мене куди менше.

— Ти на годинник дивилась? Вже й обід скоро, а ти досі у ліжку. Саме час збирати валізу.

— Я нікуди не поїду, — без жодних зволікань відповідаю Олесі, натикаючись на її осудливий погляд.

— Ти геть з глузду з’їхала? А як же цьогорічний корпоратив? — загрозливо схрестивши руки на грудях, не зводить з мене своїх повних докору зелених очей, які в поєднанні із рудими локонами виглядають ще більш яскравими.

 Знаю, що насправді просто намагається витягнути мене із дому, щоб я трохи розвіялась. Та іронія в тому, що на новорічному корпоративі точно буде той, кого я зовсім не хочу бачити, принаймні найближчим часом.

— Не думаю, що це хороша ідея. Там буде Макс, а я не готова з ним знову зустрітись після всього, що між нами відбулось.

— Ти тепер завжди його уникатимеш? Нехай зараз ти у відпустці, та вона — не вічна і тобі таки доведеться з ним перетинатись на роботі. Не думаю, що ти готова пожертвувати своїм місцем під сонцем, щоб тільки не бачитись з ним. Тому не верзи дурниць й починай пакувати валізу, а я тобі в цьому допоможу. На корпоративі ти повинна сяяти яскравіше зірки, щоб Макс усвідомив, що він втратив. Цього року бос орендував будиночок у горах й обіцяв усім нам незабутній вечір біля каміна зі склянкою гарячого глінтвейну.

— Звучить спокусливо.

— Не те слово! Тобі просто необхідна подібна пригода, щоб трохи розвіятись. Погоджуйся! Буде весело. Це я тобі обіцяю.

— З твоїх вуст останнє прозвучало, наче погроза, та ти маєш рацію. Не хочу, щоб він думав, що я за ним побиваюсь.

— От і чудово! Тепер я впізнаю свою Ніку. Ми не дозволимо жодному засранцеві псувати нам передноворічний настрій. А він повинен в нас бути на висоті.

 До орендованого будиночка ми з Олесею добираємось її позашляховиком, в навігаторі якого, вона забиває потрібний маршрут. Виїжджаємо заздалегідь, щоб встигнути до назначеної години. Пейзажі, які відкриваються нам дорогою, вражають своєю казковістю. Засніжені вершини гір, які височіють попереду, змушують затамувати подих від цієї величної краси, а нескінченні килими пухкого снігу, на який ще не ступала нога людини, додають загальній атмосфері справжнього святкового настрою. Та справжнє диво починається тоді, коли ми під’їжджаємо безпосередньо до будинку. Не вистачає слів, щоб описати увесь мій захват. Це затишне місце серед гір, наче спеціально створене для нього. Відчуваю себе, наче у зимовій казці.

— Яка ж краса! — не відриваючи погляду від будиночка, який на диво гармонійно дивиться серед засніжених гір, озвучую своє по-дитячому щире захоплення.

— І ти могла б цього не побачити, якби твоя надокучлива подруга не витягнула тебе із полону чотирьох стін й сірої буденності, яку ти для себе уготовила на свята, — обіймає мене подруга.

 Та увесь захват вмить щезає, коли біля будинку я помічаю Макса. Він приїхав не один, а в компанії ефектної брюнетки, яка більше схожа на ідеальну фарфорову ляльку, ніж на реальну людину. І саме ця дівчина стала причиною нашого з Максом розриву.

— Не дозволяй йому зіпсувати собі настрій, — шепоче подруга, помітивши куди спрямований мій погляд. — Ти в рази краща за неї. Та кому здалися ті ходячі манекени? — намагається мене підтримати й розвеселити.

— Байдуже! Я приїхала сюди не на його нову пасію подивитись, а чудово провести час.

 Звісно, я брешу, що мені байдуже. Насправді мені настільки гірко на душі, що хочеться розвернутись й пішки повернутись додому. Не думала, що після всього, що між нами було він міг так підло зі мною вчинити. Макс знав, що мене також запрошено на цей корпоратив, та це не завадило йому всього за тиждень після нашого розриву привести сюди свою нову пасію.

 На щастя до нас виходить Ярослав Євгенович, який й організував цю казкову подорож для нашого колективу. Казкову, якщо, звісно, не зважати на сюрприз із новою дамою серця мого колишнього.

— Вероніко, радий, що тобі все ж вдалось приїхати. Олеся обіцяла, що змусить тебе передумати. Не стійте на порозі, а проходьте всередину, — посміхається своєю найщирішою посмішкою й люб’язно запрошує нас з Олесею до будинку.

— Дякую вам за запрошення й можливість побачити на власні очі цю неймовірну красу, — ввічливо посміхаємось у відповідь й прямуємо за босом.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍