Алена Бондар - Будеш моїм на тиждень?, Алена Бондар

– Ти грабіжник? – А схожий? – Не дуже. Якби ти хотів обчистити квартиру, то не будив би мене, – закушую губу від хвилювання. – Хто ти взагалі такий? – Боксер. – Боксери не розкривають замки, вони б'ються на рингу, – відповідаю їдко, а він не ведеться. – А я з особливими вміннями. Чого ти злякалася? – Ти можеш прикритися і піти з моєї квартири? – прикриваю долонею очі та відвертаюся. – Ми підемо звідси удвох. Я згоден бути твоїм на тиждень, – несподівано занадто близько вимовляє Ян. – Я пожартувала. Розумієш... – повертаюся до нього обличчям. І, здається, це стало моєю помилкою. Він знову гіпнотизує своїми чаклунськими очима. Дивлюся в них і провалююся кудись. – Не розумію. Ти запропонувала, а я погодився. Відверті сцени 18+

Глава 1. Аліна

Глава 1

 

– Думаєш, я не зможу? – з викликом дивлюся на подругу.

Оглядаю простір навколо нас у пошуках жертви. Щоб поспати завтра, а не з хворою головою виходити на зміну, готова й на таке. Маша скептично дивиться на мене, а я спускаюся з барного стільця, на який приземлилася хвилиною раніше.

Мене веде і, щоб не хитатися, хапаюся за барну стійку рукою.

– У такому стані ти готова на багато що, – багатозначно вимовляє вона, і мій погляд впирається у спину хлопця.

Він сидить за столиком один. Якраз підходить! У нього короткий їжачок темного волосся і широкий розворот плечей. Шкода, обличчя не розгледіла, коли танцювали. Сподіваюся, він гарний, інакше можу схибити.

Повертаю голову до подруги і фокусую погляд на ній. Маша подається вперед.

– Ти знайшла його?

– Визначилася. Завтра ти будеш працювати, а я спати.

Перекидаю неслухняне волосся через плече і відліпляюся від барної стійки. Майже не хитаючись, йду до наміченої мети. З кожним кроком моя впевненість тільки зростає. Випитий алкоголь додає сміливості. І ще мене немов магнітом тягне саме до нього.

Як тільки я побачила його, всі інші хлопці перестали існувати. Хоча на танцмайданчику до нас намагалися приставати і навіть за столик кликали, але…

Знайомств ми не шукали, а хотіли лише відзначити моє двадцятиріччя. Підходжу до нього ззаду і проводжу рукою по плечу, поки він повертає голову в той бік, швидко встрибую йому на коліна і кладу руки на плечі.

Він різко повертає голову, і наші погляди зустрічаються.

Навколо якось стрімко все стихає. Залишається тільки його пронизливий, але одночасно лінивий погляд. Таким поглядом дивляться ті, кому не потрібно напружуватися по життю, щоб домогтися бажаного. Він знає собі ціну, і це відразу видно.

А ще він, безумовно, гарний. У голові навіть прослизає думка забути про суперечку і залишитися з ним. Але я швидко проганяю цю маячню і промовляю заздалегідь заготовлену фразу:

– Будеш моїм на тиждень?

Чомусь вимовляю з придихом, хоча не збиралася його спокушати. Можу вже йти. Зробила все, що планувала, але ось його магнетичний погляд не відпускає. Він підіймає брови, ніби не вірячи в почуте.

Так, я теж би здивувалася, якби у такий спосіб дівчина вирішила познайомитися. Це непристойно і неправильно. Але чого не зробиш, щоб відіспатися.

– Твоїм? – він подається вперед і обдає диханням мої губи.

Затримую своє, а від його тембру голосу по хребту пробігають мурашки. Він не напирає, але складається таке відчуття, що до підлоги придавлює. Настільки владна у нього аура.

Важка долоня лягає на моє стегно і тільки зараз я розумію, що наше знайомство затягнулося. Потрібно по-швидкому злиняти звідси. А то він прийме мою пропозицію всерйоз.

Винувато посміхаюся і накриваю його долоню своєю, щоб зняти. Але не виходить. Він тільки міцніше охоплює стегно.

– Я не... Це все... – мимрю і гублюся від його домінуючої енергетики.

Немов він тут головний. Ніби все навколо нас декорації, і тільки цей хлопець реальний.

– Ян? – до мого слуху доноситься чоловічий голос. І все знову встає на свої місця.

Звуки знову повертаються, люди знову з'являються. Ми вже не одні. Хлопець переводить погляд на того, хто прийшов. Я повторюю його дію і знову впадаю в якийсь ступор.

Від другого теж віє силою. Це дуже сильні перевертні. Хоч мій звір міцно спить, ніби його і не було ніколи, але все ж вловлюю це інстинктивно. Чоловіки буравлять один одного важкими поглядами, а ось я хочу скоріше звідси піти. Щось мені більше ця витівка не подобається. Потрібно було вибирати когось іншого.

– Олексію, сідай. Моя дівчинка не буде нам заважати.

Той переводить погляд на мене, і я втискаюся в груди цього Яна. Ось і познайомилися. Нахиляюся до його вуха і шепочу:

– Може, я краще піду, а ви поговорите наодинці? – вимовляю тремтячим голосом.

– Ми ще не закінчили, – обіцяє багатозначно і відпускає.

Але варто мені тільки встати, як зліва з'являється ще один хлопець і, притримуючи за лікоть, відводить убік. Зробивши пару кроків, розумію, що ми йдемо до сходів на другий поверх, а там знаходяться приватні кімнати.

Гальмую. Він теж зупиняється. Спасибі, що не тягне за собою силою.

– Мені потрібно в дамську кімнату, – вимовляю скоромовкою.

Той, насупивши брови, буравить мене нечитабельним поглядом. Але благо киває, і ми змінюємо траєкторію руху. Швидко знаходжу поглядом Машу і, не ховаючись, показую поглядом, як же мені страшно.

Подруга у мене догадлива і, швидко зібравши наші речі, обов'язково прийде на допомогу. У цьому світі один у одного є тільки ми. Так було завжди. З тих самих пір, як уперше зустрілися в дитячому будинку.

Мене туди підкинули маленькою, з амнезією. А вона туди потрапила при живих батьках. Ми подружилися і з тих пір надійно прикриваємо один одного від усіх проблем.

Хлопець заводить мене у вузький коридор, а після залишається за дверима туалету. Як же добре, що він не наважився чатувати мене всередині. А те, що він саме охоронець, якого я не помітила раніше, сумнівів більше немає.

Поки Маша не прийшла, оглядаю приміщення і мало не скрикую від радості. Тут є вікно! Хоч воно знаходиться досить високо, але піднятися ми зможемо.

– Аліно, що відбувається? – абсолютно тверезим голосом вимовляє подруга.

Мабуть, її стан таким же чудесним чином, як і мій,покращився. Зараз потрібно діяти швидко, бо Ян точно не відпустить.

– Я розповім тобі про все вдома. Підсади мене.

Одягаємо куртки, щоб нічого не заважало. Маша складає руки в замок, і я, впираючись на них ногою, підіймаюся на потрібну висоту.

– Аліно, у що ти вляпалася? – вимогливо вимовляє подруга.

Відкриваю вікно і перевіряю, щоб нікого не було поблизу. Шум міста та музики заглушить нашу втечу.

– Вибрала не того хлопця, – відповідаю тихо, згадуючи про охоронця.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍