Лада Астра - Мій бос дракон, Лада Астра

– А хто на що вчився, – показала їй язика.

– Та ти людина взагалі, ще й не з нашого світу.

– А ще цінний співробітник, – кинула їй, заразом приводячи своє волосся і зовнішній вигляд у нормальний, діловий стан. Добре, що звіти були ще вчора підготовлені й по теках розкладені. Одним оком прослідила, щоб хом'яко-миша не зіпсувала мою каву і ми з нею майже одночасно зайшли до кабінету боса.

– Що там в нас за планом? – запитав мій бос, коли Мілі нарешті витягнула свого допитливого носа за двері.

– А в нас, як і завжди, купа замовлень. Три змії хочуть влаштувати грандіозну вечірку на честь їхньої сторічної дружби. Запропонувала їм дах Рожевого будинку. Він якраз вільний на наступному тижні. Також ведмедиця біла приходила, вона мріє про гендер-паті у стилі “Балерина закінчує кар'єру”. А... ну і олень ще був…

– Так, зупинись, Стеф. Нагадай мені, скільки років ти живеш у нашому світі дуалів? – ніби поки спокійно поцікавився Радомир. 

Але те, як він натирав своє підборіддя, говорило мені, що дракончик променисто-мільярдерний трошки нервує.

– Та вже понад рік.

– То чому ти й досі не називаєш клієнтів їхніми іменами? Що це за упереджене ставлення до дуальної сутності? 

– Бо мені так простіше, – знизала я плечима.

– А мене ти позаочі як називаєш? – насупив брови мій красунчик-бос. (Важлива деталь, як не крути)

– Як-як. Драконом називаю, – бовкнула, але коли побачила його вираз обличчя, то поспішила виправитись. – Жартую. Вас я називаю своїм Променистим босом і неперевершеним Радомиром. 

– Переграєш, – прокоментував він.

– Виправлюся, – відповіла йому.

– Пий свою каву і йди працювати, – важко зітхнув дракон-бос. 

Ну люблю я всіх драконити. А драконити дракона це задоволення вищого ступеня. 

Та й що мені робити, якщо я не можу запам'ятати ті їхні, зазвичай довгі, імена? А так глянула трошки вище голови та й все. В них, цих дуалів, їхня друга іпостась сидить у невеликій, напівпрозорій сфері. Деколи зникає, але в офіційному просторі це обов'язковий елемент. Як у нашому світі краватка для чоловіків. 

День пролетів непомітно. Обожнюю свою роботу саме за цей вічно шалений ритм. Ніколи думати про щось зайве. Треба вирішувати купу завдань одночасно. А ще й за свинями, ой вибачте, креативним відділом дівчаток зі свинячими іпостасями доводилося наглядати, бо вічно вони як не каву попивають, так тортика куштують з місцевої кондитерської. 

Я ж одна. Мого креативу на всі замовлення не вистачить. Ось так і доводиться гризтись з усіма.  За це вони мене позаочі гієною називають. Типу аби я була дуалом, то всім зрозуміло якою саме твариною. 

Попри любов до своєї роботи, втомлювалася я як і всі нормальні юди, тож ввечері, підіймаючись до квартири, мріяла лише про щось таке прохолодне, бажано з бульбашками й масаж ніг у виконанні мого любого вовка Люка.

– Нарешті, – промовив емоційно Люк, зустрічаючи мене біля дверей.

– Щось трапилося? – запитала схвильовано, підмічаючи як він нервово перестрибує з ноги на ногу.

– Трапилося щось неймовірне, Стеф. Я вже й не думав. Не очікував, що так буде. Це просто чудо якесь!! – радісно розмахував мій коханий руками.

А я от якраз дивилася на “чудо”, яке вийшло з ванної кімнати до коридору. Мокре, довге волосся й об'ємні, до біса привабливі форми, які ледве помістилися у мій халатик. МІЙ халатик.