Страшні оповідання на ніч - Друг дитинства, Страшні оповідання на ніч

Слідом за Олексієм у карету швидкої допомоги поклали й тіло його бабусі. Її слабке неспокійне серце не зуміло пережити загибель онука.

Але на цьому трагічна історія про мого близького друга не закінчується. Минуло всього кілька днів і в нашій школі за загадкових обставин помер ще один учень – ним виявився саме той четвертокласник, який бив мене зі своїми дружками після уроків за школою, за те, що я заступився за Олексія. Його задубілий понівечений труп знайшов шкільний завгосп на тому ж місці за школою.

Ця новина моментально поширилася школою, і натовпи учнів, ігноруючи вказівки викладачів, швидко попрямували на місце події, щоб побачити все на власні очі. Поспішили туди одразу і вчителі, щоб розігнати всіх назад по класах. Наскільки я зміг почути від хлопців, яким вдалося хоч трохи побачити цю моторошну картину, на його закривавленому тілі зовсім не залишилося живого місця – воно все було вкрите численними глибокими ранами, наче його безжалісно катували, доводячи до смерті від больового шоку. І продовжували нівечити його труп навіть після настання смерті.

Уже вдруге того місяця поліція відвідувала нашу школу. Ще не встигли вщухнути розмови про самогубство Олексія, як усіх захлеснула вже нова хвиля тривоги. Батьки, яким ще донедавна було байдуже на зауваження щодо поведінки їхніх власних дітей стосовно мого тоді ще живого друга, тепер раптово занепокоїлися. Вони найголосніше кричали, що неодмінно, за будь-яку ціну потрібно захистити їхніх нещасних дітлахів від можливого повторного нападу. Подібне лицемірство посприяло тому, що я, напевно, був єдиний, хто не поділяв загального занепокоєння. Я бачив у тому, що сталося, лише прояв воздаяння.

Утім школу вирішено було закрити до настання осені. За цей час територію школи помітно убезпечили новим високим парканом, відеокамерами і охороною, що чергувала всюди, що все разом у поєднанні з відсутністю нових подій влітку трохи приборкало стурбованість батьків, і ті зі спокійною душею знову відправили своїх дітей до школи. Тільки ось із новим навчальним роком почалися і нові загадкові смерті.

У перший же день навчання я дізнався про один цікавий факт – деякі учні з різних класів стверджували, що влітку на власні очі бачили Олексія, який іноді потайки спостерігав за ними на вулиці. Щойно вони зустрічалися з ним поглядом, він одразу немов би розчинявся в повітрі. У решти це викликало лише іронічну посмішку і спонукало до жартів, однак тим, кому також довелося бачити це незрозуміле явище, було зовсім не до сміху. Ще одним моїм цікавим спостереженням стало те, що ці ж самі учні були колись найзатятішими кривдниками мого друга, але обставини тепер складалися зовсім інакше, що боятися тепер починали вони його.

Вересень пройшов для всіх абсолютно спокійно, а ось через місяць настав справжній жах. Почалося все під час уроків – як нам усім скоро стане відомо, один із хуліганів відпросився в туалет, плануючи трохи прогуляти урок. Він і став першою жертвою. Наш клас у той час зосереджено писав диктант, коли на весь коридор пролунав несамовитий дитячий крик. Усі миттю вибігли зі своїх кабінетів, і з усіх поверхів збіглися до нас. Непрохідний натовп дітей і дорослих стояв біля дверей до туалету, які ніяк не вдавалося відчинити. Вони виявилися намертво зачиненими, немов хтось неможливими силами підпирає їх зсередини.

Тим часом крики з-за стіни продовжували доноситися з помітною регулярністю. Це були крики від болю, жалісливі благання про допомогу і про пощаду, які не замовкали ні на мить. Жодних супровідних сторонніх звуків, які б свідчили про те, що з ним перебував хто-небудь поруч у цей момент, чутно не було.

Хоч би яких дій вживали дорослі, щоб зламати двері, всі їхні спроби виявилися марними, і лише коли по той бік утворилася абсолютна тиша, двері відчинилися самі по собі. Те, що ми побачили там, надовго пригнітило в нас нашу невгамовну дитячу допитливість.

На підлозі, що вся була вкрита кров'ю, лежав змучений труп, нетривалі судомні конвульсії якого спершу були помилково прийняті всіма за ознаки життя. Його тіло, як і в попередньої жертви, було пошматоване грубими розривами шкіри. У деяких особливо глибоких ранах виднілися кістки.

З дальніх рядів зацікавлені спостерігачі, розштовхуючи інших, намагалися пробратися якомога ближче до відчинених дверей, і лише мигцем побачивши бездиханне тіло, з перекошеним від огиди обличчям поспішали забратися подалі.

Не встигли всі присутні в коридорі оговтатися від побаченого кошмару, як пролунав черговий несамовитий дитячий крик – цього разу з іншого кінця коридору. Учень третього класу, репутація якого також не славилася як старанного школяра, несамовито волаючи, пронісся коридором до сходів. Тільки-но потрясіння, що скувало всіх нас, минуло, ми поспішили за ним, однак за ці кілька секунд третьокласник уже виявився мертвим. Його тіло зі згорнутою шиєю лежало внизу в кінці сходового прольоту.

Але і це ще не все. За цими двома загадковими смертями одразу послідувала і третя. У цей час, коли всі розгублено перешіптувалися в коридорі, не знаючи, що робити, черговий кривдник мого покійного друга видерся на підвіконня, злякано вказуючи пальцем кудись у натовп і тремтячим голосом повторюючи одну й ту саму фразу – "Не підходь до мене!".

Здивовані подіями, що відбуваються одна за одною, всі ми обернули свої широко розкриті очі на учня, який дивно поводився. Вчителі всіляко намагалися заспокоїти переляканого хлопчика, на що він вкрай нервово відповідав – "Допоможіть! Він тут, невже ніхто його не бачить? Він нас усіх погубить!". Учитель музики, акуратно й непомітно пересуваючись уздовж стіни, сподівався наблизитися й запобігти можливим незворотнім наслідкам. Відволікати увагу учня долучилися й деякі діти, але той продовжував поводитися доволі дивно й благав захистити його. З кожною секундою ситуація ставала дедалі напруженішою, і, зрештою, щойно вчитель, досить близько підібравшись, торкнувся рукава піджака переляканого хлопця, дещо з величезною силою одразу ж викинуло свою приречену жертву у вікно.