Страшні оповідання на ніч - Друг дитинства, Страшні оповідання на ніч

Утім в один із чергових таких днів знущань я за компанію з іншими відпустив у його бік кілька неприємних фраз. Олексій, як завжди, всіляко намагався уникати непотрібної уваги, переходячи від одного підвіконня до іншого і намагаючись сховатися за читанням книжки, однак нас, налаштованих на образливі забави, лише розохочував його флегматизм, і ми йшли слідом. Тоді мій друг попрямував із коридору до холу, де до нас долучилися й решта його кривдників, що змусило Олексія врешті-решт, впустивши книжку на підлогу, поспіхом вирушити додому, вперше за весь час прогулявши уроки. Мені навіть здалося, що тоді я побачив на очах мого друга сльози.

Досиджуючи решту уроків, я почувався максимально огидно. Мені стало соромно як ніколи в житті до цього, бо насправді я не мав наміру його ображати, і ніколи навіть у думках не було починати це робити. Але, сам не знаючи чому, я все ж таки зробив це. Мені хочеться вірити, що я по дурості просто піддався стадному інстинкту, і я одразу ж дав собі слово, що надалі триматиму себе в руках і більше нізащо не піддамся впливу оточення в подібній ситуації.

Опинившись удома, я насамперед поспішив до Олексія. Двері відчинив його дідусь, і я з винуватим виглядом приготувався до того, що зараз на мене впаде його гнів за те, що трапилося, але дідусь із властивою йому дружелюбністю відповів, що мій друг погано почувається, через що йому довелося піти з останніх двох уроків, і, на жаль, не вийде зараз на вулицю. Тоді я попросив дідуся передати Олексію його книжку, яку я підібрав у холі і, швидко попрощавшись, пішов до себе додому.

Мене всього трясло, і я зовсім не вірив, що все це безумство відбувається зараз зі мною. Сказавши мамі, що перекусив булочкою дорогою додому, я поспішно зачинився у своїй кімнаті, звідки не виходив аж до самого вечора. Насправді ж у мене геть був відсутній апетит, і я сильно нервував, що аж почувався зле фізично – крутило живіт і розболілася голова. Можливо навіть у мене піднялася температура, бо, крім усього іншого, почало ломити все тіло.

Весь той час, що я сидів у своїй кімнаті, я розмірковував над вчинком Олексія. Як би не було йому тоді боляче на душі, він не розповів дідусеві, що сталося насправді, хоча напевно міг би однією такою розмовою покласти край усім своїм стражданням. Дідусь без зайвих слів того ж дня з'явився б до директора школи, куди відразу б скликали всіх кривдників Олексія на серйозну розмову. Зокрема й мене. Ну а далі на всіх нас чекала б неприємна розмова з батьками, яких у терміновому порядку викликали б до школи.

Не знаю, яким почуттям керувався мій друг, але він замовчував про те, що відбувається з ним на навчанні. Можливо, це була простодушність, і він, як і я, вважав, що незабаром це все саме має припинитися. Так само непомітно, як і почалося. Що залишилося всього лише дочекатися цього моменту. А може, це був страх, страх нашкодити собі ще більше, адже деяких старших хлопців, що славилися невиправними хуліганами, подібний перебіг подій міг би сильно озлобити. Як би там не було, мене сильно обурювало сформоване становище Олексія, і перед сном я задався питанням, чому ж тоді я продовжую замовчувати про те, що відбувається на моїх очах з моїм другом, і чому я це допустив.

Наступного дня, у суботу, з самого ранку я знову спробував зустрітися з Олексієм і витягнути його на вулицю, та і цього разу вже від його бабусі я почув, що йому нездужає. Коли ж я пізніше вийшов на вулицю до своїх однокласників, то з цікавості я глянув у його вікно, як проходив повз. Мій друг просто сидів за столом і читав книжку, але щось у ньому мене змусило насторожитися – за весь той час, що я дивився на нього через вікно, Олексій жодного разу не перегорнув сторінку. Він немов просто дивився в книгу, паралельно про щось розмірковуючи.

Пізніше, цього ж дня, я побачив його на нашому місці під кроною дуба, коли я зі своїми однокласниками галасливо прогулювалися неподалік біля парку. Він самотньо сидів на снігу, спиною спершись на стовбур дерева, і просто дивився кудись у далечінь, абсолютно нічого не роблячи – я знав, що в цю мить він був глибоко занурений у свої думки, у свій внутрішній світ, де почувається в безпеці і йому нічого не загрожує. Я дуже сподівався, що ми з однокласниками просто пройдемо повз нього, не помітивши Олексія, який сидить наодинці, і не зіпсувавши чергового дня його й без того нелегкого життя, а заразом не зіпсувавши настрою і мені, роблячи мене німим співучасником огидних для мене подій. А втім, моїм очікуванням не судилося збутися.

– О, дивись хто сидить! – зневажливо відгукнувся головний підбурювач нашої компанії, – Підемо, підбадьоримо його трохи!

Мої однокласники оживилися, з трепетом смакуючи настання істеричного реготу над моїм другом, і тут же покірно розвернулися в бік парку.

– Залиште його в спокої! – несподівано для себе рішуче сказав я на це.

Не зрозумівши, що зараз сталося, всі вмить затихли і звернули свої здивовані погляди на мене, абсолютно не очікуючи, що за Олексія все ж хтось може наважитися заступитися. Обличчя нашого головного підбурювача осяялося злегка невпевненою посмішкою, яка все більше набувала форми єхидства. Я ж скористався тишею, що утворилася, і пройшовши повз здивованих поплічників, попрямував до свого друга, який сидів наодинці, будучи готовим всіляко перешкоджати їхнім наміченим планам. Проте ніхто так і не пішов слідом за мною. До мене лише донісся їхній регіт після упущеної мені навздогін фрази, яку я так і не розчув. Однак не думаю, що на мою адресу тоді пролунало щось схвальне.

Усе ще відчуваючи провину, я підійшов до Олексія з таким хвилюванням, немов збирався звернутися зі свідомо безнадійним проханням до незнайомої мені людини. Я вважав, що мій друг більше ніколи не захоче зі мною спілкуватися, навіть просто бачити мене, і одразу ж піде додому, щойно я наближуся. Навіть зараз я сором'язливо стояв перед своїм другом, не в силах підібрати ані слова, щоб якось постаратися заговорити з ним, не кажучи вже про те, що мені робити, коли він почне йти подалі від мене. Тоді мене дуже лякало усвідомлення, що як раніше ніколи більше не буде – аж надто багато непоправних подій було допущено за такий короткий час.