Демянів Юрій - Остання сповідь, Демянів Юрій

─ Він писав моїй сестрі листи кожен день, як і вона йому. Матір раділа цьому союзові, тож в думках всі вже вважали їх одруженими. Я ж не хотів, щоби це трапилось. Щоби зрозуміти все, краще рушити на двір.

Вдвох ми так й вчинили. Згодом ми рушили до невеличкої дерев’яної будівлі, котра могла слугувати оранжереєю. В моєму часі її вже немає, що логічно, якщо такий будинок став руїною, то що варто очікувати від дерев’яної споруди. Ще не дійшовши туди, я вже чув знайомі голоси. Згодом зумів переконатись у своїй правоті, там розмовляли ще живий юнак та гість. Коли останній був доволі розважливий, перший ─ агресивний.

─ Те, що ти робиш, це безчесно, ти не маєш права одружуватись на моїй сестрі.

─ Хіба ми не дійшли спільної думки, що не тобі це вирішувати?

─ Ти відібрав у мене мою любов, наглушившись над нею та викинувши, тож після цього ти не можеш брати мою сестру та ставати моїм названим родичем. Я не потерплю такого покидька як ти у своєму домі.

─ Ти думаєш, що я не страждав через це? Я досі з болем згадую ті дні, коли вона згасала на очах від хвороби, котра її пожирала. Ти думаєш я не картав себе за те, що це через мене? Я ж наполягав на зимовій поїздці в гори, де вона й захворіла. А те, що вона обрала мене, а не тебе, з цим ти б мав давно змиритись, а не як дурний хлопчак досі ображатись. Життя триває.

Очевидно живий юнак не очікував на таке одкровення та щирість, тож певний час не міг нічого сказати. Але не дивлячись на це, злість нікуди не ділась, тож замість того, щоби надалі щось говорити, просто стис кулаки та здійснив спробу накинутись на свого ненависника. Але той вміло відбив атаку, через що юнак аж впав на землю.

─ Зрозумій очевидну річ, твоя матір тільки «за» цей союз, тебе ніхто не слухатиме. Та й сам ти не в змозі суперечити своїй матері.

Юнак підвівся, хоча вже не мав наміру битися. Видно він знову знайшов потрібні слова, позаяк їх вимовив:

─ Маєш зрозуміти й ти, що якщо б ти у мене її не відібрав, то вона б залишилась живою і нікому б не довелось картати себе за її хворобу та смерть. Тож ти у всьому винен. Тому я докладу всіх зусиль, щоби весілля між тобою та моєю сестрою не трапилось. Наперекір всім. ─ тут він глибоко вдихнув та голосно вимовив наступні слова, ─ Я викликаю тебе на дуель!

На мить настала мовчанка, яку перервав гість тим, що щиро розсміявся зі слів свого колишнього товариша.

─ Дуель? ─ крізь сміх вимовив він. ─ Яка в біса дуель?

─ Ти відвів у мене даму, моя честь ображена, я маю право її відстояти.

─ Не говори дурниць, ─ все ще сміючись мовив гість. ─ Я розумію твої емоції, але дуелі це вже минуле століття. Ця епоха вже пройшла, ХХ століття період цивілізації, гуманізму та процвітання. Не говори таких слів, щоби не засміяли.

Звісна річ, юнак не поділяв такого настрою, не відмовлявся від своєї ідеї. Тож він витяг з кишені штанів складений аркуш паперу та всунув його прямо під очі своєму неприятелеві.

─ Це один з листів, який ти написав моїй сестрі. Так трапилось, що я першим до нього дістався, тож розкрив і прочитав, навіть не давши їй.

Гість взяв листа, пробігся по ньому очима після чого посміхнувся:

─ Так, за такі речі прийнято викликати на дуель, чого ти й очікуєш вже від мене. Але… у цьому листі немає нічого особливого, тільки про те, що я ціную твою сестру, висловлюю свої почуття до неї, а також, як в той час проходили мої справи. Приблизно за такою структурою написані всі мої листи до неї. Це не приємно, але явно пробачити можна. Що я власне й роблю, ─ рішуче мовив він, складаючи листа та сховавши його у нагрудну кишеню жилетки.

─ Тоді я оголошу привселюдно, що розкрив твого листа, але ти це проігнорував. Подивимось як тоді до тебе поставляться.

─ Цим самим ти тільки виставиш себе у поганому становищі.

─ Хто знає? ─ в’їдливо мовив юнак. ─ Завтра ж до нас приїдуть інші родичі, серед яких й військові, а ще й серед них один колишній бретер, дядько моєї матері. Чи проігнорує він таку подію? Чи захоче, щоб частиною цієї родини став той, хто просто прийняв образу, у вигляді викраденого листа? Крім того, ─ знову в’їдливо продовжив юнак. ─ хто ж сказав, що я взяв тільки одного такого листа? І що в іншому ти таке розписував моїй сестрі, що соромно вимовляти такі слова.

─ Це ж не правда, ─ спокійно відповів гість, даючи зрозуміти, що такого справді не було.

─ Так, не правда, але ти спробуй докажи, що це не правда. А це означатиме, що я здійснюю наклеп на тебе, тож і в цьому випадку ти змушений викликати мене на дуель, щоби вже відстояти свою честь.

─ Бачу, бретерство передалось тобі в крові, ─ вже суворо мовив гість. Після кілька секундної мовчанки сказав: ─ Гаразд, хочеш дуелі, буде тобі дуель. Скажеш це завтра при всіх, пришлеш свого секунданта і все владнаємо.

─ Не буде секундантів. Зробимо це сьогодні ввечері, опівночі. Без зайвих свідків.

Це вже здивувало гостя, що він відразу ж й озвучив:

─ Без судді та секундантів? Яка ж це дуель? Це ж як якійсь американці. Де гарантія, що все буде чесно?

Вже на обличчі юнака з’явилась посмішка, що правда іронічна та крива.