Демянів Юрій - Остання сповідь, Демянів Юрій

З цього пояснення виникло ще більше питань, які я відразу ж збирався поставити, та юнак, все розуміючи, випередив мене, давши відповіді на них:

─ Я поступово все поясню, майте трішки терпіння. Ви ж чули як екскурсовод розповідав Вам легенду про примару, який помер від дуелі. Отож-бо, ця легенда цілком правдива, бо той примара то я, ─ доволі спокійно та рівно мовив він.

Я ж бо від здивування аж похитав головою, намагаючись осмислити всю цю інформацію. Сам ж юнак зробив коротку паузу, щоби я все усвідомив, хоча це явно не просто, потрібні ще питання та відповіді на них, а крім того розуміння, що все, що зараз тут є, реальність за її межами. Що крім раціонального світу існує ще й той, який описаний у фольклорі та художніх творах чи фільмах та не всіма побачений. Я досі не розумів де я, що тут роблю, що тут робиться взагалі та як мені повернутись назад. В той момент хотів просто прокинутись і не спати аж до ранку, щоби з першими променями сонця покинути ті руїни.

─ Він скоро приїде! ─ почув я схвильовані голоси.

Належав цей голос молодій дівчині, котра спускалась сходами. Одягнена у доволі красиве та пишне плаття лілового кольору, що підкреслювало всю її красу. З миловидним личком та неймовірною зачіскою, над котрою, очевидно мучились не одну годину. Біля неї йшли ще дві жінки, котрі певне схвильовані не менш ніж молодиця. Їх мова мені цілком зрозуміла, хоча окремі слова та наголоси видавали, що ці люди не мешкають зі мною в одному часі.

Вони втрьох підійшли до вікна та почали схвильовано дивитись, явно очікуючи прибуття когось.

─ Це мої матір та сестра, ─ вказав юнак на них. ─ А третя, це наша помічниця. Як Ви зрозуміли, очікують вони гостя. Але не звичайного, а того, хто тоді мав намір одружитись з моєю сестрою. Цілком не очікувано це стало для мене, та й в принципі для всієї нашої родини. Вона з ним активно листувалась і лишень кілька днів тому повідомила, про нього та його візит. І я цьому був не задоволений.

Тут він перервав свою бесіду, звернув погляд знову на сходи. Якраз в цей момент там з’явився він сам, що правда ще живий. Цілком логічно, що примара повністю схожий на свого живого фантома, лишень одягнений живий у класичний костюм з піджаком, під яким виднілась біла сорочка, чорні штани та такі ж туфлі. Видно він явно не був задоволений тим, що до них приїде гість, але вибору ніякого не мав, мусів з цим змиритись. А також змиритись з тим, що небажаний для нього гість цілком можливо стане чоловіком його сестри.

─ Ось він, ось, ─ майже заверещала дівчина, та радісно підбігла до дверей.

З вікна я побачив наближення фіакр, запряжену двома кіньми. Хто в ньому сидів я ще не міг розгледіти, але не сумнівався, що згодом мені трапиться нагода розгледіти гостя.

─ Я не сидітиму з ним за одним столом! ─ голосно мовив живий юнак, чим привернув до себе увагу всіх, в тому числі й мою.

Дівчина та жінки суворо глянули на нього. Сестра щось сказала своїй матері, але я не почув, що саме. Після цього жінка підійшла до юнака та сказала:

─ Прошу, не псуй цей момент. Ти ж розумієш, у якому ми зараз становищі. Цей союз, нехай яким він не буде небажаним для тебе, є запорукою нашого успіху. Тобі варто забути колишні негаразди з ним та порозумітись. Розумію, це може виявитись не легко, але все наше майбутнє, в тому числі й твоє, залежить саме від сьогоднішнього дня. Якщо ти хочеш надалі тут безтурботно жити, мусиш поводитись з ним як з гостем.

Жінка говорила суворо та власно, даючи юнаку зрозуміти, що його позиція явно програшна. Сам ж молодик міцно стиснув зуби, але більше ніяк не міг висловити своє невдоволення.

─ Все? ─ спитала жінка. ─ А тепер, прощу тебе, поводься як хороший панич, ─ матір поправила синові краватку, після чого знову повернулась до доньки, котра вже з нетерпінням очікувала коли ж гість зайде всередину.

─ Я так хвилююсь, ─ радісно мовила дівчина.

─ Заспокойся мила, не демонструй при гостеві своїх емоцій. ─ так само власно мовила матір. ─ Дихай глибоко.

Через хвилину вхідні двері прочинились, всередину зайшов такий ненависний для одного та бажаний для решти гість. Виглядів він доволі статно та презентабельно. Не дуже вже й високий, але захоплення до себе міг викликати, в основному своїми манерами та зовнішнім виглядом. Одягнений у класичні чорні штани та налаковані туфлі. Зверху одягнений у білу, навіть білосніжну сорочку поверх котрої красувалась також чорна жилетка з нагрудної кишені котрої виднівся акуратний біла хустинка. Зайшовши до приміщення, гість одразу стягнув з голоси сірий капелюх-котелок. Статуру мав доволі типову, не вирізнявся ні атлетичністю, ні худістю, ні зайвою вагою, цілком стандартний. Обличчя доволі привітне, що тільки підкреслювала його посмішка, з якою він зайшов. Голову прикрашало пишне чорне волосся, акуратно зачесане, відразу стає зрозуміло, що власник за ним регулярно доглядає. Також не менш важливим аспектом його зовнішності є темні вуса, які не просто собі є, але ще й вміло підкручені вгору.

Разом з ним також зайшов й кучер, котрий тримав у руках два пакунки. Очевидно він не надовго тут затримається.

─ Мої найщиріші вітання всім, ─ радісно мовив гість.

─ Раді вітати Вас у нашому домі, ─ радісно мовила матір. Сама ж дівчина на радощах, певне, не могла й двох слів зв’язати, замість цього тільки швидко кивнула головою та продовжувала дивитись на прибулого.