Іванна Желізна - Подарована Асмодею, Іванна Желізна

— Що мені від нього очікувати? — ледве вимовляю я. — Важко сказати. Асмодей надто непередбачуваний, а ще дуже жорстокий. Якщо ти не будеш обачною, то до ранку можеш і не дожити. Недаремно цей чоловік носить прізвисько одного з наймогутніших демонів пекла. Де він там тільки морок та смерть. Холод пронизує моє тіло. Хочеться помолитися Богу про порятунок, але розумію, що це марна справа. Він покинув мене. Цієї ночі мені доведеться зустрітися віч-на-віч з самим Дияволом. Я – його подарунок…

Пролог

Зараз

Неминучість… безжальна тінь. Невидима, але водночас відчутна. Сидячи у маленькій кімнаті я навіть не можу вдихнути на повні груди, адже вона стискає мої легені, змушуючи задихатися.

За кілька днів перебування в домі розпусти я встигла звикнути до страху. Мені навіть почало здаватися, що він місцями починає спадати. Та це була така наївність. Вартувало сьогодні відчинитися дверям у мою кімнату, як серце вмить почало вилітати з грудей. Ніби воно відчувало небезпеку, що повільно наближається до мене.

— Настав твій час, Норо. — Я втискаюся спиною в стіну і міцно заплющую очі. 

— Благаю, не треба. 

Та тільки мої вмовляння ніхто не слухає. Жінка в супроводі чоловіка крок за кроком наближаються до мого ліжка. Якщо я не встану сама, то мене піднімуть силоміць. 

— Знаєш, мені навіть тебе трохи жаль. Не була б ти такою юною та цнотливою, то можливо б тебе не чекала подібна участь. — На шкірі виступають сироти від почутого. Я навіть не знаю як реагувати на це. 

— Тільки не кажіть, що на мене очікує клієнт… 

Всередині нутрощі стягуються в тугий вузол. Я прекрасно знала, яка на мене чекатиме участь, але так і не могла з нею змиритися. Одна тільки думка про це жахіття змушувала мене згорати зсередини. Та реальність така: директорка інтернату, в якому я виховувалася, після досягнення вісімнадцятиріччя, продала мене в бордель. І я прекрасно розуміла, що порятунку мені не слід очікувати.

— Просити вас не робити цього немає змісту? — по щоці тече сльоза, яку я спішу стерти. Я не хочу дратувати їх, щоб не накликати на себе ще більше лихо.

— Дівчинко, тобі краще змиритися з тим, що сьогодні відбудеться. Твій перший клієнт не просто чоловік, це справжній Диявол. І якщо ти хочеш пережити вашу ніч, то послухай те, що ми тобі скажемо. 

— Диявол? 

— Ти готуєшся в подарунок Асмодею, під яким працює весь злочинний світ штату. 

— Наш господар сильно завинив перед ним і, щоб якось задобрити, вирішив послати йому подарунок. 

— Тобто тебе, Нору. — Кров холоне в жилах від почутого. 

— Ні! Я не поїду…

— Послухай дівчинко те, що ми тобі зараз скажемо. Твоя думка ніщо і чим швидше ти з цим змиришся, тим краще буде тобі.

Сльози стримувати стає все важче. Мені вартує тільки кліпнути, як на щоках з’являються вологі доріжки. 

— Але чому я? — мій голос жалюгідно тремтить. 

— Асмодей не торкається абикого. Тому наші дівчата не годяться на подарунок, а от ти як раз. Юна, чиста і невинна. Це досить хороше поєднання, яке має знести дах. 

У горлі став клубок від усвідомлення того, що я більше не жива людина, а товар, який має сподобатися. Мною хотіли відкупитися і загладити гріхи. І байдуже, що я цього не хочу. Байдуже, що мені моторошно від однієї думки, що цієї ночі мене ґвалтуватиме якийсь впливовий чоловік. 

Я товар. 

Власність борделю.

— Що мені від нього очікувати? — ледве вимовляю я. 

— Важко сказати. Асмодей надто непередбачуваний, а ще дуже жорстокий. Якщо ти не будеш обачною, то до ранку можеш і не дожити. Недаремно цей чоловік носить прізвисько одного з наймогутніших демонів пекла. Де він там тільки морок та смерть.

Холод пронизує моє тіло. Хочеться помолитися Богу про порятунок, але розумію, що це марна справа. Він покинув мене. 

Цієї ночі мені доведеться зустрітися віч-на-віч з самим Дияволом. 

***

Тоді

Звуки пострілів… гучні вибухи… передсмертні крики й благання – це все симфонія хаосу, яка супроводжує мою появу в одному з найвідоміших борделів штату. 

Розпалені кулі свистять, а полум’я збирається у хвилі, що розгортаються, намагаючись поглинути темряву. Та все даремно. Морок уже тут. Він ступає по дубовому паркету, міцно тримаючи гвинтівку М-16.

Я вдихаю запах пороху змішаний з кров`ю і повільно розплющую очі. Моторошний спектакль завершився, а його актори полягли смертю хоробрих. Можна було б сказати, що вічна їм слава, але до завтра ніхто не згадає імені цих бідолах. Вони всі пішаки, які опинилися в руках одного бездара. 

— Асмодей… — перешіптуються ті, що змогли вижити. 

Голови низько опущені, бо ніхто не може наважитися поглянути у вічі свого ката. 

Страх… він заполонив кімнату так сильно, що я фактично фізично його відчуваю. Один змах рукою і можна відчути, як він почне окутувати шкіру. Гірше страху смерті може бути тільки страх невідомості, бо він наповнює душу дивовижним відчуттям вразливості перед тим, що може відбутися найближчим часом. 

— Бос, тут всі хто наважився Вас зрадити.

Два чоловіки і їхня охорона стоять на колінах з низько опущеними головами. Мені достатньо кинути один погляд, щоб побачити як їхні згорблені спини тремтять.  

Жалюгідні створіння.

Я роблю крок уперед, щоб мати змогу дулом своєї М-16 підняти підборіддя одного зі зрадників. Хочу зазирнути йому у вічі й насолодитися всім спектром емоцій, перш ніж він почне повзати біля моїх ніг з благанням помилувати його. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍