Іванна Желізна - Подарована Асмодею, Іванна Желізна

— Асмодей… я-я, ми…, — дуло гвинтівки плавно повзе вгору і зупиняється на поганому роті, який має зараз замовкнути. 

— От скажи мені, Джек. Що таке довіра? — тільки одне запитання, а зіниці чоловіка розширюються.

— Це… це…, — нижня губа сутенера так сильно тремтить, що по підборіддю стікає слина. 

Огидне видовище.

— Може ти, Джейкобе, допоможеш своєму другу? — Погляд падає на іншого чоловіка, який намагається триматися краще, хоч йому страшно не менше. 

Та у відповідь тиша. 

— Не знаєте відповіді? Ну гаразд. Я дам її за вас. Довіра – це валюта, яку важко заробляти, але дуже легко втратити.

— Пробач нам…

Мій сміх відлунням проходиться по кімнаті. 

— Ви два покидьки за моєю спиною спробували провертати свої справи, а тепер смієте просити пробачення? Думали, що я нічого не дізнаюся? 

— Це була наша помилка…

— За яку ви зараз поплатитесь своїми головами.

— Асмодей, благаю, змилуйся. Ц-це все була ідея Джейкоба, — Джек починає слізно просити про милість, не забуваючи ще більше себе принижувати. Він тримається за мою ногу і мало не цілує  взуття. — Я з самого початку знав, що це погана ідея йти проти тебе, але він мене не послухав. Присягаюся, я цього не хотів…

Погляд ковзає з одного зрадника на іншого. Якщо Джек поводиться жалюгідно, то Джейкоб тільки криво посміхається на плач свого партнера. І я прекрасно знаю чому. 

— Я тобі вірю, Джеку. — Палець натискає на курок і в кімнаті лунає гучний постріл. Я давно не кривлюся від вигляду мізків, що прикрашають тепер стіну. А от Джейкоб стримує себе від того, щоб не виблювати, через відчуття гарячої крові на обличчі. 

— Джейкобе, ось тобі мій урок. Не запам’ятаєш його, то наступного разу твої мізки зішкрібатимуть зі стіни. 

— Чому ти пристрелив його, а не мене?

— Бо той хто зрадив друга, всадить в спину ножа своєму господар. Мені такі люди не потрібні. Але тебе я помилую і ти маєш добре постаратися, щоб повернути кредит довіри. 

Кілька тижнів тому до мене надійшла звістка, що у борделі Джека та Джейкоба почали активно торгувати наркотиками. Фактично так і мало бути, але товар мав бути мій. А ці два виродки вирішили обійти мої умови й знайти постачальника з дешевшою сировиною. Та тільки я про це швидко дізнався. 

— Я тебе зрозумів. Більше подібної помилки не буде, присягаюся. 

— Сподіваюся, що так і буде. Бо ти прекрасно знаєш хто я такий. Ти не встигнеш подумати про зраду, як опинишся в пеклі, — а у відповідь покірливе кивання головою. 

Погляд ковзає по кімнаті, яка вкрита бризками крові та трупами. Надто звична картина, щоб на моєму обличчі сіпнувся хоч один м’яз. У мене була ціль, я її досяг. Більше немає змісту залишатися у борделі. 

М-16 закидається на плече і я повертаюся до виходу, щоб покинути приміщення. Та мене гукають раніше, ніж я встигаю це зробити. 

— Асмодей… 

— Що ще? 

— Ти мене помилував і дарував мені життя. Я хочу віддячити тебе, — я на це тільки підводжу брову. Цікаво, що Джейкоб замислив.

— І як ти плануєш це зробити? 

— Чекай сьогодні ввечері юний дарунок. Обіцяю, що тобі сподобається. 

— Це ми ще побачимо. 

Я виходжу з приміщення, а разом зі мною його покидає Морок. 

Любі читачі, вітаю вас на сторінках своєї книги❤️

Кожна нова публікація для мене велика відповідальність та хвилювання. Щиро сподіваюся, що ця гостросюжетна історія, сповнена пристрасті та кохання, вам сподобається.

Буду неймовірно вдячна вам, якщо ви підтримаєте книгу сердечком❤️, а авторку підпискою на сторінку✨

Приємного читання!

(плейлист для атмосфери у кінці книжечки)