Топ популярних книг за місяць!
Knigoed.Club » Молодіжна проза » Принцеса-жабка, Влада Клімова 📚 - Українською

Влада Клімова - Принцеса-жабка, Влада Клімова

113
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку "Принцеса-жабка" автора Влада Клімова. Жанр книги: Молодіжна проза.
Книга «Принцеса-жабка, Влада Клімова» була написана автором - Влада Клімова. Читати онлайн безкоштовно в повній версії. Бібліотека популярних книг "Knigoed.club"
Поділитися книгою "Принцеса-жабка, Влада Клімова" в соціальних мережах: 

– Подивися! Тут у відрі плавають хмарки! – весело скрикнула Руся й заглибила личко у відро, повне води. – Вони смачні... й мокрі.

– Не пий хмарки! Бо вони тебе зачарують і вночі вкрадуть! – розсміявся щирим дитячим сміхом Лесик та спробував відтягнути маленьку дівчинку від відра.

* * *
 Пройдуть роки і вони зустрінуться знову...

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 25
Перейти на сторінку:

Частина 1. Хмарки у відрі

– Подивися! Тут у відрі плавають хмарки! – весело скрикнула Руся й заглибила личко у відро, повне води. – Вони смачні... й мокрі.

Лесик розсміявся щирим дитячим сміхом і спробував відтягнути маленьку дівчинку від відра:

– Не пий хмарки! Бо вони тебе зачарують і вночі вкрадуть.

– Не вкрадуть! Я вже їх сто разів пила. Хочеш і тебе навчу? Ну, хоч спробуй, – просила його гарнюня п’яти рочків. А трішки старший хлопчик-першокласник вважав себе вже занадто дорослим та неймовірно віддано доглядав за своєю маленькою сусідкою й почувався безмежно щасливим.

Ця парочка познайомилась зовсім недавно, коли тато Лесика перевівся служити у військову частину, розташовану за зеленим чагарником вдалині. Батько Олеся був військовим льотчиком. А мама пішла працювати до школи вчителькою. Ну, а їх білявий блакитноокий син, саме в цих нескінчених зелених краях, розпочав свою шкільну біографію. Та йому було не звикати! Майже кожного року тата кудись переводили. Зате тепер товариського та життєрадісного хлопчика, наче магнітом після уроків, тягнуло до сусіднього двору. Там жила його маленька подружка, що весь час перебувала у нескінченому стрімкому русі. Коли її запитували, чому вона скаче на місці, дівчинка відверто зізнавалась:

– Мама сказала: постояти. А я не можу! Мене тягне бігати. То я хоч пострибаю трішки...

За неповних два тижні Лесик так звик до своєї нестримної подружки, що вважав її молодшою сестричкою. Інакше він і думати не міг. Вони лазили разом зі швидкою Русею по деревах у садку та інколи падали й розбивали колінця та лікті, але весело сміялись та ганялись одне за одним далі.

Якось дівчинка дуже сильно пошкодила ніжку й Лесик ніс її на руках, хоч було важко. Але ж він хлопчик – помічник і захисник! Потім сховав її в малині й тихенько мазав ранку жовтим чистотілом, а вона пищала, як різана. Бо дуже пекло. Хлопчик невтомно дмухав на обдерте колінце й шепотів:

– Потерпи трішки. Воно так швидше заживе, інакше твоя мама кричатиме.

А мама кричала на Русю за все. За біганину та збиті коліна, за поїдання немитих вишень прямо на дереві, за розкиданий посеред двору пісок. Але ж ніжки заживуть, пісок привезли спеціально для неї, а немиті вишні – найсмачніші у світі!

Ще у мами для маленької донечки за хатою росла запашна кропива, якою сувора жінка часто шмагала свою крихітку. Тоді Лесик, щоб врятувати названу сестричку від жалючої рослини, саджав малу собі на спину й біг щодуху до річки. Він забирався в воду до самих ніжок Русі, що звисали з його плечей, а розлючена мати дівчинки в воду не заходила. Як та курка, що виростила гусят, вона бігала берегом та кричала страшні речі, а «гусята» вже перебрались через потічок і Лесик підсушував свої штанці на куші верби. Щаслива Руся плескалась маленькими ніжками у воді з сонячними зайчиками та дзвінко сміялась, бо життя здавалось таким неймовірно прекрасним, що й не сказати! А щоб більше розрадити малечу, Лесик підганяв до її ніжок косяк крихітних рибок, що плавали навкруги й від радості дівчинки сам захлинався дитячим задоволеним сміхом.

Зараз хлопчик пригадав про її улюблені хмарки та показував Русі їх у воді:

– Дивись: скільки овечок пливуть одна за одною. Більше, ніж у твоєму відрі!

– Які овечки? Це ж хмарки. Вони нагадують великі сніжні кульки.

– Тобто ти не знаєш, хто такі вівці? – здивовано спитав подружку хлопчик, адже за свої сім років він уже двічі побував на західній Україні й бачив там багато овець. – Пішли, я тобі покажу одну.

Річ у тому, що батьки Лесика відразу прикипіли душею до цього пишного зеленого краю та мали наміри пожити тут якомога довше. Тому знайшли у старенької бабусі недорогу хатинку, та й купили її собі. Так вони опинились поряд з домом невгамовної Русі. І ще в спадок від жінки, що поїхала далеко до сина – їм залишилась велика й біла, пухнаста коза! Коли Лесику не дозволяли гуляти з гарнюньою сусідкою, він йшов в маленький будиночок до кози, сідав поряд і гладив її теплі кучеряві боки. А тварина, наче розуміла його любов і поглядала так щиро, ніби він її мале козеня.

Наразі діти городами пробрались до хлівка з козою й дівчинка просто заклякла від жаху.

– Іди, я тебе на неї посаджу й покатаю по двору, – щиро запропонував хлопчик.

– Не піду, у неї ж роги. Вона кусається! – захлипала Руся.

– От ти дурненька! Та вона найдобріше у світі створіння. Дивись, – він погладив козу між ріжками й вона від задоволення навіть прикрила свої очиці, а потім скоріше за все сказала: «Дякую!» По-своєму, бо почулось довге і привітне:

– М-е-е-е!

Руся здригнулась і традиційно запищала на самій високій ноті так, що Лесик прикрив обома руками вушка і констатував:

– Ти, мабуть, будеш солісткою в оперному театрі, бо такі високі ноти береш, що я колись оглухну. Йди, не бійся, вона дуже добра.

Малеча страшенно боялась цього рогатого створіння, але ж її вроджений характер робити все наперекір, не дозволяв далі спокійно стояти у дверях. Вона тихенько підкралася позаду «страхіття» і Лесик миттю посадив її на теплу й пухнасту спину кози. Мабуть, досвідчена тварина відчула страх дівчинки й, трішки повернувши борідку, знову сказала:

– Мм-е-е-е!

Ну, не вміла тварина сказати дівчинці українською:

– Не бійся, кнопко! Я не скривджу.

Лесик знав, що мала може зіскочити й тому впевнено притримував Русю за плечі, а вже через мить маленька дівчинка забула про страх та страшенно хотіла проїхатись по двору на козі. Все це диктував її норовливий неприборкуваний характер. Коли страшно – треба пересилити!

Доброзичливий Лесик спочатку погладив козу по голові й так, наче вона розуміла його слова попросив:

– Маню, будь чемною з дівчинкою! Вона познайомиться й полюбить тебе, як я. Бо Русю я теж дуже люблю.

Здається, це було перше освідчення в коханні маленькій Русі. Але вона поки ще так боялась кози, що навіть не помітила його. Щасливий хлопчик покатав свою принцесу по двору, легенько тримаючи козу за ріжки. Та тварина вже все зрозуміла й нікуди не збиралась тікати. А малеча тоді вперше відчула, через неймовірно ніжне тепло живого створіння, дивне підсвідоме єднання з добром на землі. Потім трійця ще багато разів буде проводити подібні прогулянки, годувати козу травичкою з рук і пригортатись до неї, як до рідної.

Зараз виникає закономірне питання: чому Руся була така дика відносно живої природи? Та тому, що на іншому кінці зелених просторів, окрім військової частини, стояв величезний промисловий комбінат. Виготовляв він правда цукор, але був дуже заможним і мав зв’язки в багатьох країнах світу. Там і працював енергетиком батько Русі. Вона вже бувала у тата на підприємстві, вміла писати й читати та «допомагала інколи батькові складати звіти». Він давав їй пустий бланк і дівчинка, з найрозумнішим виглядом, писала в ньому різні дурниці. Малювала квіточки й зайчиків. Малювати ця нестримна маленька красуня любила не менше, ніж саджати квіти чи співати пісні. Ось таке диво росло в одному із дворів зеленого поселення, посеред українських степів.

Селище було доволі розвиненим та повне працівників комбінату. А домашню живність тримали хіба що жіночки-пенсіонерки, заради втіхи й свіжого молока. Тому пізнання Русі про домашнє господарство було занадто обмеженим і мізерним. Зате тепер, окрім друга-Лесика, у неї в подружках з’явилась ще й пухнаста коза Маня!

Одного разу дівчинка з’їла, мабуть, щось не те і в процесі біганини їй дуже приспічило «під кущик». Вона швиденько зняла трусики та сором’язливо сховалась від Лесика.

– Не ходи сюди! Я зайнята, – скрикнула вона і хлопчик почув відповідні звуки. Дивно, як для семирічної дитини, але він не розгубився й не послухав свою скромну подружку, а почекав поки вона зробить своє діло та попросив:

– Не одягайся, я зараз допоможу!

Він уже тримав в руках кілька м’яких лопушків і обережно повернувши свою названу сестричку попою до себе ніжно протер її. Потім підтягнув їй трусики та спитав:

– Не болить? Бо як зі мною таке буває, то ще й так зводить!

Дівчинка розсміялась і сказала:

1 2 ... 25
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Принцеса-жабка, Влада Клімова», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Принцеса-жабка, Влада Клімова"