Radka - Пригоди Насінинки, Radka

Розділ 4

Ще коли вони говорили, на горизонті з’явилася якась волохата постать. Наші квіточки не звернули на неї уваги, адже це був луг, а на ньому завжди жило багато тварин та комах. Але постать невпинно наближалася. Тож квіточки змушені були припинити розмову і уважніше придивитися.

Незнайомець бігав короткими ривками, стрімко перебігаючи від одного місця до іншого. Його рухи були спритні й уривчасті: він різко зупинявся, піднімався на задні лапки, оглядався, а потім знову блискавично мчав уперед — наче маленька жива пружина.

— Це бабак, — подала свою теорію Калюжниця.

— Та ти що! Бабаки більші, — зауважила Гусимець. — То, напевно, цокор.

— Цокор більше схожий на крота і бігає зовсім не так, — заперечила Зірочка. — Я думаю, що це степовий хом’як.

— Ти ще скажи — степовий вовк, — посміялась Веро́ніка.

— А знаєте що, мої любі? Напевно, нам не так уже й важливо, хто саме з цих тварин до нас прямує, — нарешті заговорила Кульбабка. — Будь-хто з них несе для нас небезпеку.

Квіточки затихли і, затамувавши подих, спостерігали за незнайомцем. Тепер уже всі точно побачили, що це ховрах.

— Ой, дівчатка, що будемо робити? — перелякано прошепотіла Веро́ніка.

Вона й так була найнижчою серед них, але зараз, здавалося, зовсім притиснулася до землі.

— Якби я мала ноги, то могла б утекти! — запанікувала Жовта Зірочка. — А так… У мене немає ніг, і це нечесно! Мене зараз з’їдять! — заплакала вона.

Калюжниця не надто хвилювалася, адже її зазвичай ніхто не їв. Але хто знає, може, ховрах просто повідриває їй квіточки чи листочки? А це в будь-якому випадку неприємно.

Гусимець із Кульбабкою мовчали, уважно стежачи за кожним рухом ховраха. Той, переконавшись, що поблизу немає небезпеки, почувався зовсім вільно. Він підходив все ближче й ближче. Нарешті, на відстані двох метрів, ховрах зупинився і присів.

Наші квіточки затамували подих, спостерігаючи, що він робитиме далі.

Ховрах витяг лапками конюшинку, вирвав її і поклав до рота. Він жував швидко, намагаючись наїстися, поки його ніхто не прогнав. Сів на задні лапки, передніми клав до рота чергову квіточку і водночас роздивлявся навколо.

— Я зараз знепритомнію… — тихо простогнала Зірочка.

Вероніка від страху не могла говорити.

— Що робити, Кульбабко? — запитала Гусимець.

— Ми можемо просто чекати, — сумно і тихо відповіла вона.

Кожна секунда здавалася вічністю. Та раптом здалеку почулися якісь звуки. Спершу квіточки не звернули на них уваги, адже були зосереджені на своєму ворогові. Та ось просто позаду них пролунав гучний гавкіт.

— Собака! — ледве чутно прошепотіла Вероніка.

Вона витягнула голівку і спробувала розгледіти, що відбувається.

Пес одразу помітив ховраха і з гучним гавкотом кинувся за ним.

Ховрах не став чекати — блискавично рвонув у бік своєї нори і шугнув у схованку.

Наші квіточки захоплено спостерігали за цією сценою.

Собака якийсь час ще бігав біля схованки, намагаючись дістатися до ховраха, та всі польові звірі знають: якщо на тебе хтось полює, варто сидіти тихо і не висовуватись.

Шансів у собаки не було. Він ще трохи покрутився біля наших квіточок і навіть понюхав Вероніку просто за її квіточку. А тоді безтурботно помчав слідом за господарем. Вони повели корову додому.

Квіточки ще довго не могли оговтатися від пережитого.

Першою заговорила Веро́ніка:

— А я ж казала, що він хороший!

— Ну так… — підсумувала Гусимець.

— У будь-якому разі ми йому дуже вдячні, — зітхнула Жовта Зірочка.

— Так… Тепер я по-іншому ставитимусь до собак, — замислено додала Калюжниця.

День був насичений подіями. Тож квіточки навіть не помітили, як сонечко сховалося за обрій. Вони мовчали, думаючи, а потім одна за одною поснули.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍