Radka - Пригоди Насінинки, Radka

Розділ 3

Настав ранок. Але цей ранок був незвичайним.

Першою прокинулася Кульбабка, відкрила оченята й не одразу зрозуміла, що вже не спить. Їй здавалося, що це ще сон. Усе навкруги було присипане снігом. Трава, земля й голівки квіточок були притрушені дрібними білими і холодними прикрасами. Сонечко піднімалося все вище й освітлювало цей казковий світ якимось нереальним сяйвом. Квіточки виглядали так, ніби наділи коштовні діадеми.

Наступною прокинулася Гусимець і теж не одразу зрозуміла, що відбувається. Вона за звичкою хотіла поскаржитися, але Кульбабка її випередила:

— Так, це сніг, — усміхнулася жовта красуня.

— Оце так! — здивувалася Гусимець. — А я думаю, чому так холодно...

— Ой-й-й, що це? — сонним голосом пробурмотіла Калюжниця.

— Це сніг, красуне, — підбадьорила її Гусимець.

— І чому він сюди випав? — не вгавала Калюжниця. — Уже ж квітень!

Їхній голосний діалог розбудив Жовту Зірочку.

— О ні! Мої пелюсточки! — засмутилася вона.

— Вночі прийшла хмара зі снігом із півночі, от він і випав, — пояснила всім Кульбабка.

Веро́ніці все ще снився якийсь солодкий сон, і вона не поспішала прокидатися, незважаючи на мороз і гамір. Кульбабка глянула на неї й ніжно усміхнулася. Веро́ніка була такою сонною та безпорадною.

— Що за гамір? — нарешті підвела голівку блакитноока красуня.

І тут же сама собі відповіла:

— Сніг!!! Я ненавиджу сніг! Він мокрий, холодний і псує мої пелюстки!

— У мене зараз усе листя повідмерзає! — скаржилася Калюжниця.

— Нічого в тебе не відмерзне, — заперечила Жовта Зірочка. — У тебе ж он які листки — грубі! Їх, щоб заморозити, треба цілу зиму чекати. А мої листочки й стеблинки маленькі та ніжні. Вони зараз просто відпадуть… — заплакала маленька квітка.

— Дорогі мої рослинки, припиніть паніку, — лагідно усміхнулася до всіх Кульбабка.

На її пухнастій голівці снігу налипло, мабуть, найбільше.

— Підставляйте пелюсточки до сонечка — воно швиденько вас зігріє й розтопить сніг, — заспокоїла вона всіх.

Квітоньки замовкли і дивилися на сонечко, очікуючи, що воно швидше сьогодні підніметься на обрій, щоб розтопити їхні пелюстки і звільнити від крижаного полону.

Скільки часу минуло — багато чи мало, — вони не знали, але зрештою сніг розтанув. Квіточки знову стали гарні, свіжі, наповнені життям. З трави посповзав сніг, а на землі залишилися лише невеликі білі острівці, які нагадували про вранішню пригоду.

Незабаром до наших квіточок почали збиратися відвідувачі. Бджілки, джмелі, жуки, метелики, мурашки та інші лугові мешканці, як ніколи активно приходили, прилітали і приповзали сьогодні.

Чи то через нічний сніг вони були такі стривожені, чи просто хотіли встигнути у період цвітіння назбирати якомога більше пилку, чи ще через якусь невідому нам із вами причину, але сьогодні комах було дуже багато. Тож наші квіточки були заклопотані і не мали навіть часу погомоніти.

Ось як дивно буває в житті: ще зранку ти був замороженим і не бачив жодних перспектив на майбутнє, а щойно сонце заглянуло в твої очі — ти вже сповнений сил і готовий творити подвиги.

От так і у нас, золоте сонечко вже піднялося високо, обсипаючи своїм теплом усе довкола. І, звісно, наші квіточки не могли не поговорити про все на світі.

Джміль, вгодований і неквапливий, саме закінчив трапезу й полетів собі далі, петляючи і голосно гудучи. Калюжниця і Жовта Зірочка переглянулись і засміялись від такої картини.

— Уявляєш, він мені сказав, що пилок із конюшини смачніший за мій,  —поділилась Калюжниця.

Жовта Зірочка відповіла:

— Але джмелі — це ж не експерти смаку! Можливо, іншим комахам подобаються зовсім інші квіти. Та зрештою, вони збирають пилок із усіх квітів, навіть з отруйних.

Гусимець діловито зауважила:

— І нехай вони літають і збирають пилок з усіх квітів. Ми ж для цього і створені!

Кульбабка усміхнулася:

— Головне — що всі ми частинки одного великого світу!

Веро́ніка, грайливо хитнула своїми блакитними пелюстками.

— От я вам розкажу! — загадково мовила вона. — Що чула від Метелика, ніби вночі він бачив світлячків!

— Яких ще світлячків? — не зрозуміла Гусимець.

— Світлячки! — з натхненням пояснила Веро́ніка. — Вони носять у собі маленький ліхтарик, який світиться без вогню й тепла. Це світло виникає від  взаємодії крапельки повітря та спеціального світного пилку, люциферину. Так вони розпалюють свої вогники, щоб подати знак друзям у темряві: "Я тут!" Кожен спалах — це слово, що розсипається у вечірньому повітрі.

Кульбабка ніжно усміхнулася:

— От би й ми могли світитися вночі…

— І що б ти робила? — пирхнула Гусимець. — Лякала корову?

Всі знову засміялися. Тільки Калюжниця задумливо подивилася на небо.

— А чи бувають чорні веселки? — раптом спитала вона.

Подруги враз замовкли.

— Ти що вигадуєш? — примружилася Жовта Зірочка.

— Ні! Я питала в краплинки, і вона казала, що веселки з'являються після дощу, коли Сонце світить через краплі. А якщо буде чорне Сонце?

Вероніка зітхнула:

— Калюжнице, тобі що, мало ранкового снігу? Тепер ти ще й чорне Сонце вигадуєш?

— Ну, а раптом?..

— Раптом, тоді й подумаємо, — підсумувала Кульбабка.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍