Radka - Пригоди Насінинки, Radka

Розділ 7

Ніч минула спокійно. Пухнастинці снилось, ніби вона знову на лузі — гріється на сонечку й сміється разом із подругами. Здавалось, вітер гойдає її: спершу лагідно, майже непомітно, а потім усе дужче й дужче… Раптом вона зрозуміла — це не сон, її й справді хтось сильно гойдає.

Пухнастинка розплющила оченята, але нічого не побачила — усе навколо крутилось і хиталось, неможливо було розгледіти, що відбувається.

— Ой-ой! Що трапилось? Де я?! — вигукнула вона.

— А ти хто така? Чому псуєш мою павутину?! — бігав Павук, господар цієї тендітної сітки, ретельно перевіряючи, чи все на місці.

— Я Пухнастинка, донька Кульбабки, — поспішила пояснити насінинка. — Мене заніс сюди вітер, я зовсім не винна!

— Не винна, кажеш? Всі так говорять! Щодня хтось порушує мою павутину — птахи, білки, лосі, дощ... Усі — проти мене! Вони й гадки не мають, як важко плести павутину! — сердито бурмотів Павук.

— Вибачте, будь ласка, що потурбувала. Я зовсім не порушила Вашу павутину. Як тільки зможу — я обов’язково відчеплюсь, — лагідно відповіла Пухнастинка.

Павук вгамувався на хвилину, уважно подивився на неї. Вона справді заплуталась своїм пухнастим парашутом у його тенета. Переконавшись, що павутина залишилась неушкодженою, він заспокоївся.

— Ну гаразд. Залишайся, скільки потрібно, — буркнув він і сховався у свою хатинку.

— Щиро дякую за гостинність! — встигла вигукнути насінинка.

— Що, Павук приходив? — почувся голос Папоротника знизу.

— Так. Ось, — ніяково відповіла Пухнастинка.

— Не ображайся на нього. Він тільки здається непривітним, насправді — добрий, — додав Папоротник.

— А я й не ображаюсь, — усміхнулась Пухнастинка й подивилась у бік павукової хатинки.

— Що за метушня знову? — почувся сонний голос Дзвоника.

— Та нічого особливого. Спи, принце, — засміялась Конвалія.

— Чому спати? Уже день! — здивувався Дзвоник.

— А щоб вирости великим і красивим, — жартома пояснила Конвалія. — Наростити міцне коріння, або виплекати багато насінинок. Щоб у лісі було ще більше дзвоників!

Дзвоник задумався, але швидко зрозумів, що подруга глузує і відповів:

— А ти думаєш, якщо найкраще серед нас пахнеш, то можеш з нас кепкувати?

— Та годі тобі! Не можна вже й пожартувати? — виправдовувалась Конвалія.

— Жартувати треба так, щоб нікого не образити, — втрутилась Осока.

Пухнастинка слухала ці веселі балачки, як раптом помітила вдалині щось незвичне. Повільно, обережно між травами сунув Їжак.

— Ой, небезпека! Ховайтеся! — попередила насінинка.

— Яка ще небезпека? — розсміялась Конвалія. — Це ж Їжачок.

— Він, мабуть, ще з нічного полювання повертається, — припустив Папоротник.

Наші герої продовжили свою розмову, як завжди — сперечаючись. Хтось говорив про важливість тої чи іншої рослини чи комахи. Папоротник зауважив зміни в природі. Дзвоник намагався бути ввічливим та знайти тему, спільну для всіх. А Пухнастинка висіла на павутинці, м’яко погойдуючись. Вона вже трохи звикла до нового місця — воно було зовсім не схоже на її рідний луг. Тут усе здавалося більшим, вищим і трохи таємничим.

Насінинка на мить засумувала за лугом, квітами, яскравим сонечком. Але вирішила, що треба рухатись далі, знаходити нових друзів і отримувати задоволення не лише від сонечка, а й від вітру і роси.

Вона звернула увагу на дивну рослину, що простягалась клубочками в різні боки.

— Пане Папоротнику, а що це за рослина така дивна? Я такої раніше не бачила.

— О, це — мох.

— А що воно таке? Це трава чи така квітка? — зацікавилась Пухнастинка.

— А ти сама у нього запитай, — відповів басовито Папоротник.

Насінинка на мить задумалась. Їй було ніяково, і вона навіть не знала, як до нього звернутися.

— Вітаю! — першим озвався Мох.

— Добридень, — чемно відповіла Пухнастинка.

— Я — Мох, — продовжував далі старий, але дуже лагідний голос, — ні квітка, ні трава. Я — спорова рослина, бо не маю звичних коренів, стебла та квітів.  Живу тут вже давно. Мене не хвилює, яка сьогодні погода чи яка пора року. Я люблю вологу і тінь. І я дуже корисний, хоч і невеликий. Моя робота — утримувати вологу. А ще я ховаю у собі насіння, даю прихисток комахам і навіть допомагаю деревам — бо зберігаю вологу біля їхніх коренів.

— Ого! Я навіть не знала, що мох такий важливий! — здивувалась Пухнастинка.

— І дуже терплячий, — додав він. — Я росту повільно. Інколи — лише на кілька міліметрів на рік. Але це мені не заважає жити довго-довго. У деяких країнах моїм родичам уже понад тисячу років.

— Ух ти! — захоплено видихнула Пухнастинка.

Вона знала, що для природного балансу важливі всі — і рослини, і комахи, і тварини. Дійсно у лісі кожен має свою роль — навіть той, кого майже не помітно. Як-от Кріт: він риє підземні ходи, розпушує ґрунт, допомагає корінцям дихати, а рослинам — краще рости. Завдяки цьому в лісі більше зелені, а отже, й кисню. Метелик, злегка торкаючись квітів, запилює їх і дарує нове життя. Мурашка тягне насінинку, не знаючи, що підбирає майбутнє дерево. Навіть стара гілка, що впала, з часом стане домом для грибів і моху. Усе пов’язане — і без кожного з них ліс би не був лісом.

Ось так, в лісових турботах, пройшов ще один день наших героїв.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍