Radka - Пригоди Насінинки, Radka

Розділ 6

Окраїна лісу в травні — це місце, де весна вже вступила в свої права, але зберігається таке враження, що ще вчора тут була осінь... Сухе листя лежить повсюди. І лише найсміливіші й найвідважніші трави і квіти вже пробилися крізь цю осінню ковдру. Молоді листочки на деревах ще не повністю закрили сонце, тому між гілками пробиваються промені, малюючи химерні візерунки на лісовій підстилці.

Серед трави палахкотять блакитні дзвоники й рожеві зозулині черевички. Конвалії, ніби розсипані перлинки, випромінюють ніжний аромат.

Де-не-де можна знайти кущики суниці, її білі тендітні квіти повідомляють, що скоро можна буде ласувати солодкими, запашними суничками. Поруч – розкішні кущики глухої кропиви з ліловими квітами, що принаджують джмелів.

Тож тут наша насінинка зустріла своїх нових сусідів:

— Хто це тут приземлився? — запитав здивований Папоротник.

— Я — Пухнастинка! — чемно відповіла вона.

— Оце тебе так занесло.

— Ну так, — тихо й сумно відповіла наша насінинка. — Здійнявся сильний вітер, багатьох моїх братиків та сестричок рознесло по полях, ярах. Деяких — навіть у село. А мене ось до лісу прибило.

— Хм, — мовив Старий, — то це ти насінинка Кульбабки?

— Саме так.

— О, коли Кульбабка відпускає свої парашутики — це ціла вистава. Не кожна рослина вміє так сіятися.

— Так. Біля моєї мами, Кульбабки, росли Вероніка дібровна, Гусимець, Зірочки звичайні та Калюжниця. Після цвітіння у них утворювались коробочки з однією або багатьма насінинками. І за допомогою вітру, води або комах вони розносили свої насінинки по всьому лугу.

— Хм, насінинки після цвітіння? — ніби уточнив Папоротник. — Не всім дана така розкіш. Я, наприклад, не маю квітів.

— А де ж ви берете свої насінинки, пане Папоротнику? — ввічливо запитала Пухнастинка.

— Я розмножуюсь частинами кореня або спорами, які утворюються в мішечках з нижнього боку листя. Вони називаються спорангії. Коли спори дозрівають, мішечки вибухають — і моє "насіння" летить далеко за вітром. Так майже, як і ти прилетіла, — посміхнувся Папоротник.

Пухнастинка уважно слухала. Виявляється, вона нічого не знала про жителів лісу.

— Ой, що це ти розпихтівся? — почувся тоненький голосок недалеко від стовбура сосни. У тіні сиділа Конвалія. — Вітаю вас у нашому лісі, я Конвалія травнева, — звернулась вона вже до Пухнастинки.

— Доброго дня, дякую. А я Пухнастинка — донька Кульбабки.

— О, я знаю, хто ти, дорогенька. Я давно живу на світі.

— Дійсно?

— Так. Всі знають Кульбабку та її парашутики.

— Напевно, — зашарілась наша насінинка.

— Я ось розпускаю своє кореневище під землею, — продовжила Конвалія. — А насіння своє, яке знаходиться у ягідці після цвітіння, використовую дуже рідко.

— Чому? — занепокоїлась насінинка.

— Хоча мої ягідки отруйні для тварин, птахи їх залюбки їдять. А навіть ті ягідки, які потраплять на землю і  проростуть — то ще не означає, що стануть квіточкою.

— Але чому? — не вгавала Пухнастинка.

— Зайці, комахи, миші, олені — всі вони, як не з’їдять, то понадкушують молоді пагінці конвалії.

— Зрозуміло, — тихо відповіла Пухнастинка.

Шурхіт, що здавався спочатку незначним, все наближався і наближався. Конвалія напружилась:

— Тобі не видно, що там шурхотить? — запитала вона свою нову подругу.

Пухнастинка придивилася в бік шурхоту, але не змогла нічого роздивитися. А коли звук став зовсім близько, вона сказала:

— Ось бачу — маленька руденька мишка.

— Ох, її ще тут не вистачало, — поскаржилась Конвалія.

— Чому? Мишки в полі не їдять квітів.

— Ми повинні бути обережними, щоб не потрапити до неї в лапки, — повчала Конвалія. — Бо мишки гризуть корінці квітів або навіть і листочки, коли дуже голодні.

Пухнастинка уважно спостерігала за мишкою. А та, не звертаючи ні на кого уваги, прямувала лісом, шукаючи їжу. Мишка обнюхувала землю, зупинялась, витягувала носик, нюхала повітря та прислухалась до звуків. Вона весь час була напоготові тікати.

— Ну що ти вигадуєш, — почувся голос з іншого боку.

На краю лісової дороги росла Осока: ця схожа на траву рослина мала тверді, прямі, високі листочки-травинки.

— Хто би це при здоровому розумі їв Конвалію? — продовжувала вона.

— А ти чого обізвалася? — різко їй відповіла та. — Ти тут взагалі випадково опинилася. Осока у лісі не росте.

— А я ось, як бачиш, росту, — відповіла поважно Осока.

— Ростеш — то нехай тебе миші, олені й зайці і їдять, а не мене, — обурилась Конвалія.

Осока щось хотіла відповісти, та й Конвалії було ще що сказати, але, на щастя, втрутився ніжний блакитний Дзвоник:

— Дівчатка, через що ви сваритесь? — ніжним, тихим голосом сказав він. — Наша гостя подумає, що ви зовсім невиховані.

Конвалія та Осока повідвертали свої голівки. Їм було дійсно соромно. Що про них подумає Пухнастинка? Зазвичай вони були дуже дружелюбні, але небезпека і стрес впливають на всі живі організми — в тому числі й на квіти.

— Доброго дня, — чемно привіталась Пухнастинка до Дзвоника.

— Точніше — доброго вечора, — відповів той.

І справді, день був такий насичений подіями, що наші герої навіть не помітили, як сонечко спускалося за горизонт.

Кожного разу, коли воно заходить, то дарує неймовірну картину із барв, які чарівним чином перетворюються в емоції. Ніхто не може байдуже дивитись на захід сонця. Люди, тварини, комахи і навіть рослини захоплюються цим видовищем.

Тож наші квіти теж задивились на сонечко. І так: непомітно й тихо настала темрява.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍