Radka - Пригоди Насінинки, Radka

Розділ 5

Дні безупинно летіли. Ранок змінював ніч, потім перетворювався на день і тихо переливався у вечір.

Жовта Зірочка втратила свої квітоньки, а натомість отримала кулясту коробочку з насінинками. Тепер вона чекатиме наступного року, щоб знову розцвісти, стати красивою й радувати всіх своїми маленькими зірочками.

Вероніка Дібровна зів’яла, але на місці її квіточок з’явилися кошики з насінням. Вона намагалася струшувати їх, щоб насінинки потрапили на землю, проросли наступного року й наповнили світ весняною красою.

Калюжниця проміняла свої квіточки на складні листянки — маленькі плодики завдовжки до одного сантиметра.

Гусимець, як справжня принцеса зеленого королівства, продовжувала квітнути, незважаючи ні на що. Її пелюстки не осипалися аж до серпня, і вона залишалася яскравою прикрасою лугу.

А Кульбабка! Замість жовтого кошика вона отримала пухнасту кульку з парашутиками-насінинками.

Подружки дивилися на неї, затамувавши подих. Вони пишалися нею. Кульбабка виглядала неймовірно!

Та сама вона трохи хвилювалася. Її доля ще не була вирішена — вітер мав рознести її насінинки по всьому лугу. Але куди вони впадуть? Чи потраплять у родючу землю? Чи, може, їх підхопить пташка й з’їсть? Від цих думок їй ставало трохи сумно.

Кульбабка дивилась в небо і бачила, як пролітають птахи та інші насінинки. Вона хвилювалась, але знала, що цього було не уникнути, що її парашутики вітер  скоро рознесе по світу…

Проте подруги підтримували її, адже пишалися тим, що серед них була така чудова квітка.

І наче почувши її думки, подув перший сильний порив вітру. Пухнастинка і сотні її сестричок затремтіли, готуючись до великої подорожі.

— Ой, такий вітер! — вигукнула Жовта Зірочка. — Будь обережною, Кульбабко.

Та не встигла вона договорити, як парашутики полинули за вітром в невідомість.

Кульбабка з любов’ю подивилася на своїх діток.

— Летіть, мої любі, і знайдіть собі гарний куточок для життя! — промовила вона, хоч у голосі відчувалась і радість, і легкий смуток.

— Щасти вам! — гукнула Вероніка.

— Летіть далеко, але не забувайте про нас! — додала Калюжниця.

Вітер підхопив кульбабкові парашутики й поніс їх у різні боки. Одні впали на луг, зачепившись за траву, інші — на узбіччя дороги, намагаючись доторкнутись до землі, а ще інші - здійнялася високо в небо й полетіли далеко за межі знайомого світу.

Вони пролітала над полем, де росла пшениця, над річкою, де ніжно погойдувалися на хвилях листя латаття, і навіть над селом, де діти бігали босоніж, не звертаючи уваги на маленьких мандрівників.

Але вітер ніс їх далі й далі, аж поки деякі з них не опинилася біля великого лісу. Тут вітер втратив свою силу і ніжно опустив одну із насінинок на павутину, що розтягнулася між дерев. Тут вона в безпеці, адже більшість птахів не помітять її. І ось що наша насінинка тут побачила….

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍