Anna O - Книга 2 : Попіл нашого кохання , Anna O

Кохання не вмирає раптово. Воно згасає повільно, мов багаття після дощу – ще тепле, але вже не здатне горіти.

Вони стояли навпроти один одного.

Даша й Даня.

Колись – ціле, тепер – уламки.

— Це вже не має сенсу, правда? — її голос зірвався на шепіт.

Даня не відповів одразу. Дивився на неї, ніби на щось дорогоцінне, що довелося віддати.

— Ми можемо спробувати, — нарешті сказав.

Даша усміхнулася крізь сльози.

Обіцянки більше нічого не варті. Бо тепер кожне слово було запізно.

Він зробив крок уперед. Хотів торкнутися її.

Вона відступила.

— Якщо ми залишимося разом, — прошепотіла вона, — ми тільки знищимо одне одного.

Даня заплющив очі, і цього разу вона не побачила, що він думає.

Не побачила, як його руки стиснулися в кулаки, як він бореться з тим, що кричало всередині.

— Мабуть, так, — прошепотів він.

Тиша між ними була голоснішою за будь-які слова.

Останній погляд.

Останній біль.

Остання любов.

І тоді Даша розвернулася і пішла.

Даня не зупинив її.

Не цього разу.

Бо все, що залишилося від їхнього кохання, — це попіл.

Кохання – це не тільки про те, як знайти одне одного.
Кохання – це ще й про те, як відпустити.

Кінець