Anna O - Книга 2 : Попіл нашого кохання , Anna O

Що зробити з тим, що ще болить?
Коли спогади лягають важче за камінь,
Коли чужі обійми здаються пасткою,
А очі його — єдиною правдою?

Світ навколо рухався у звичному ритмі: музика, сміх, розмови. Для всіх інших це був просто ще один вечір, але для Даші та Дани він став моментом, що розітнув минуле й теперішнє одним гострим, невидимим лезом.

Даша навіть не одразу помітила його. Вона говорила з Владом, слухала якусь банальну історію, киваючи у відповідь. Але щось всередині змусило її озирнутися. Серце наче впало в прірву.

Даня.

Він стояв по інший бік зали, майже нерухомий, дивлячись просто на неї. Випадковість? Доля? Жарт, який влаштувало їм життя?

Вона вдихнула. Видихнула. Зробила крок назад, наче це могло допомогти. Але погляд Дани, важкий, проникливий, уже тримав її у пастці.

Він не повинен був тут бути. Вона не повинна була реагувати. Але його очі все ще були такими ж — єдиними, хто бачив її наскрізь.

Даня стискає склянку в руці, силкуючись не зірватися. Чотири роки. Чотири роки без неї, і він уже майже навчився жити з цим болем. Майже.

Кароліна щось говорить біля нього, але слова губляться в шумі. Він не чує їх. Весь його світ звузився до єдиної точки — до неї.

Згадати б, чому вони зараз не разом.
Згадати б, чому вони обрали різні шляхи.
Згадати б, що вона тепер не його.

Даша намагається вдати, що не відчуває цього напруження. Що її не знищує кожна його мікроміміка, кожен рух. Вона стискає пальці у кулак, мовчки шепочучи собі: "Це нічого не означає. Це просто зустріч."

Але в ту мить, коли їхні погляди знову стикаються, все руйнується.

Чорт забирай, це не просто зустріч.

Влад помічає, як напружується її тіло, як вона ніби затримує подих.

— Все добре? — запитує він, нахиляючись до неї.

Даша вириває погляд із Дани, змушує себе посміхнутися.

— Так, — видавлює вона.

Але Даня робить крок у її бік. І ще один. Їх розділяє всього кілька метрів. Вона не знає, що він зробить. І не знає, що зробить сама, якщо він заговорить.

— Даша...

Вона завмирає.

Його голос.

Той голос, який колись був її домом.

Вона бачить, як Влад кидає на неї запитальний погляд, але їй уже все одно.

— Привіт, — видавлює вона.

Найзвичайніше слово у світі. Але вона чує, як воно розсипається між ними, ламаючи їх зсередини.

Він не посміхається, не вітається звично. Його очі говорять інше.

"Скажи, що ти не забула."

"Скажи, що тобі теж боляче."

Кароліна поруч із Данею завмирає, відчуваючи, що все навколо починає рухатися не за її сценарієм.

Але ні Даня, ні Даша вже не помічають нікого.

Їм знову вісімнадцять. Вони знову стоять перед вибором, який знищив їх тоді.

І вони розуміють: це не кінець.

Це тільки початок нового болю.