Anna O - Книга 2 : Попіл нашого кохання , Anna O

Даня сидів у машині, втупившись у кермо. Його пальці стискали шкіряне покриття так, ніби могли вирвати відповідь із порожнечі перед ним.

Він більше не міг жити цим життям.

Не міг вдихати повітря, просякнуте чужими очікуваннями.

Не міг засинати поряд із тією, кого не кохав.

Кароліна це знала. Вона завжди знала.

— Ти хочеш піти, — сказала вона, не питаючи.

В її голосі не було сліз. Лише гірка посмішка.

Вона не благала. Не просила.

Вона просто дивилася на нього так, ніби вже прощалася.

— Ти завжди був із нею, — додала вона. — Навіть коли був тут.

Даня не заперечував.

Він просто кивнув і пішов.

Даша сиділа навпроти Влада, ковтаючи гарячу каву, яка обпікала горло.

Він щось говорив – про роботу, про плани, про майбутнє.

Їхнє спільне майбутнє.

Але його не існувало.

— Владе… — вона вдихнула.

Він зупинився.

— Я не можу.

Він відкинувся назад, дивлячись на неї уважним поглядом.

— Я знаю, — відповів він.

І вона зрозуміла: він теж грав у цю гру.

Він так само ховався від болю.

— Це не твоя провина, Дашо, — додав він після довгої паузи. — Просто... Я хотів, щоб ти навчила мене не любити її.

Її?

Кароліну?

Вона не знала, що сказати.

Вперше вони обоє були чесними.

І вперше їм обом було легше дихати.

Того вечора Даня і Даша не зустрілися.

Але вони обидва стояли біля вікон, дивлячись у темряву, що розтеклася містом.

Вперше за довгий час вони не ховалися.

Не втікали.

Не брехали.

І попереду був вибір, якого вони ще не зробили.