Дроянда - Ненавиджу тебе, директоре… але люблю, Дроянда
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Наступного ранку офіс жив своїм звичним життям. Співробітники пили каву, обговорювали новини, хтось бурмотів щось про дедлайни. Але все завмерло, коли двері ліфта відчинились.
Вона з’явилась, мов з обкладинки журналу.
Анастасія.
На ній було яскраво-червоне плаття — елегантне, але з тонкими бретелями, глибоким вирізом на спині і легким розрізом з боку. Волосся — ідеально вкладене, губи — злегка нафарбовані, але очі… очі блищали викликом.
Усі обернулися. Хтось навіть пролив каву. Але не вона.
Вона ішла повільно, впевнено, і кожен крок лунав у тиші, як стукіт серця Владислава.
А от сам директор...
Йшов униз сходами з другого поверху, переглядаючи документи. І саме в ту мить, коли він побачив її — ступив не туди.
А от сам директор...
Йшов униз сходами з другого поверху, переглядаючи документи. І саме в ту мить, коли він побачив її — ступив не туди.
— Ой, чорт… — встиг прошепотіти він, ледь не втративши рівновагу.
— Обережно, директоре, — усміхнулася Настя, зловивши його погляд. — Я ж ще не збиралась вас добивати.
Владислав опустив документи, дивлячись на неї з таким виразом, наче вона щойно заявила, що володіє цілим містом.
— Ви… це… Це плаття… — пробурмотів він, не знаходячи слів.
— Ви… це… Це плаття… — пробурмотів він, не знаходячи слів.
— Щось не так?
— Воно… Ні. Просто… ви ще раз довели, що небезпечна. І не тільки в Excel.
Настя підійшла ближче, зупинилася прямо перед ним. Вона могла відчути, як напружився його погляд.
— Ви сказали вчора, що мені не вистачає емоцій у презентаціях.
Сьогодні я вирішила подати приклад... наочно.
Він не знайшов, що відповісти. І в цю мить з дверей вийшов хтось із працівників:
— Добрий ранок, директоре… і… Настю…
— Добрий, — відповіла вона невимушено, навіть не озираючись. А потім додала тихо до Владислава:
— Погляньте правді в очі, Владиславе. Вам подобається вогонь. Тільки не обпечіться.
І пішла до свого столу.
Щойно Анастасія пройшла повз, офіс мовчки проковтнув момент — а тоді почалося:
— Ти це бачив?
— Це вона щойно була?
— Наш бос реально ковтнув язика!
— Упевнена, що вона не з модельного агентства?
У кутку біля кавомашини вже формувалась маленька рада офісних експертів з серіалів, моди і… драми:
— Ну-ну, цікаво, скільки вона там протримається?
— Мені здається, вона знає, що робить.
— Бідний Владислав. Він ніколи не бачив таких стажерок.
Андрій, один із аналітиків, прошепотів до колеги:
— Я ставлю на те, що до кінця тижня буде або звільнення, або роман.
— Або обидва, — усміхнулась Люда з маркетингу.
Настя сіла за стіл спокійно, відкриваючи ноутбук, ніби нічого й не сталося. Але вона знала. Вона чула ці шепоти, ці здивовані погляди. Їй навіть здавалося, що хтось намагається непомітно сфотографувати її з-за чашки капучино.
Вона тільки ледь усміхнулася і в голові подумала:
"Якщо вже доводити, що я — не просто стажерка, то нехай цей офіс це відчує кожною клітинкою."
І тут... на її моніторі з’явилось нове повідомлення.
Від: Владислав Коваль
Тема: До мого кабінету. Зараз.
P.S. Сподіваюсь, ви принесете із собою не лише враження.
Настя не змогла стримати легкого сміху.
"Ну що ж, директоре. Раунд другий."
Вона підвелася, повільно взяла блокнот і вирушила до дверей, залишаючи за собою аромат парфумів і нову хвилю пліток:
— Вона йде до нього…
— Знову?!
— Ага. Це точно не просто кейси.
Настя вже майже дійшла до кабінету, коли почула, як позаду шепоче знайомий голос — то була Ірина з фінансового, одна з головних офісних «інформаторок».
— Ну звісно… Вона ж у сукні, а не з розумом прийшла.
Настя зупинилася. Глибоко вдихнула. Повернулась повільно — і глянула просто в очі Ірині. Її голос був тихим, але чітким, як лезо:
— Я не звикла реагувати на плітки. Але раз ви так багато думаєте про мене — дозвольте трохи пояснити.
Ірина оторопіла, але Настя не дала їй перебити:
— Якщо вам здається, що я "не просто стажерка" — ви праві. Я тут не щоб вразити вас одягом, а щоб виграти кейс, з яким ви б, імовірно, не впорались.
А якщо у вас є сумніви — йдіть до директора та скажіть, що хочете, аби мене звільнили. Але будьте готові до того, що замість мене він може звільнити… вас.
В офісі стало тихо. Навіть принтер замовк. Настя ще раз глянула на Ірину — рівно, без злості, але впевнено.
— Я тут працювати. А не грати в дешеві ігри.
І пішла далі, не озираючись.
Тепер всі офісні язики притихли, а Владислав — чекав у кабінеті. Його теж очікує сюрприз, бо ця Настя — зовсім не проста.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ненавиджу тебе, директоре… але люблю, Дроянда», після закриття браузера.
