Аркадій Поважний - Сповідь партизана, Аркадій Поважний

Я посміхнувся:

Розцінювати як вербовку? А то вже на ваш осуд, - хитрувато примружив око сотник. – Як совість підкаже. Розстрілювати не будемо, навіть за вашої відмови. Можете хоч зараз йти. А це вже ні, - заперечив я. – У нас представники смершу і енкаведе є, вони і так за цей полон із мене не злізуть, а коли ще просто так прийду то будуть запитання. Краще обміну дочекаюся.

Таким чином я став резидентом Української Повстанськох Армії.

***

Мене і ще чотирьох бійців обміняли 26 червня, перевівши в село Здвиж. Троє наших вирішило залишитися в УПА.

Тут тривали переговори між ковпаківцями і бандерівцями. Перші мали намір переправитися через річку Горинь, другі заперечували і обіцяли дати бій.

Коли ми опинилися серед «своїх» я дізнався подробиці цих перемовин. Виявилося, що Ковпак з Руднєвим остаточно розплювалися (12). Ковпак розлютився і мав намір після артпідготовки  напасти всіма бандами на село і «вирізати бандерівське кодло від старого до малого», а Руднєв заперечував: «Ми багато своїх людей втратимо. Ти, Сидоре, плутаєш ті фантастичні зведення, що відправляєш Строкачу із реальним станом справ. Це у шифровках націоналісти гинуть штабелями»(13). 

Руднєва підтримав штаб. Таким чином запобігли людських втрат, як з боку партизан, так і населення. До того ж Руднєв переконав штабістів, що таким чином червоні партизани остаточно не втратили і без того хлипких політичних позицій в очах місцевого населення.

Із сотником Єнеєм ходив домовлятися начальник оперативного відділу Войцехович, бо цьому селюку із Харківщини бандерівці чомусь довіряли.

Тоді я ще подумав, що участь Руднєва вирішена. Його або в таборі кінчать, або ж особісти замордують і оголосять «ворогом народу». До того ж потрібен був цап-відбувайло за всі наявні промашки, які вже не прикрити фальшивими звітами про підірвані мости, та перемоги над німцями та українськими націоналістами, до того ж на «троцькіста» можна списати загибель у «контрольних точках» усіх представників УШПР, СМЕРШу, НКВД.

Врешті з Руднєвим зчинили більш-менш гуманно. 5 серпня 1943 року вбили біля Делятина (14). Звісно звітували, що загинув у бою з фашистами. Зрозуміло, бійці знали що і як. Все ж Сиромолотний його дістав, незважаючи, що на той час нашого комуніста у загоні вже не було. Перешіптувалися про нього та радистку Лаврухіну, яка і застрелила у спину комісара під час бою.

Боєць Парфьонов розповідав, що підслухав, як Сиромолотний шантажував радистку, погрожував викрити про її двомісячне перебування на окупованій території і про вербовку в СС, а цього, мовляв, у СМЕРШі не подарують. Потім хто із партизан на нетверезу голову патякав зайве, не повертався із розвідки, або ж потрапляв до «контрольної точки».

Скажу чесно, за Руднєвим не жалкую. Сам винен, знав що таке комуністи. До війни незаслужено постраждав, тим більше постраждав за вірність їм, і все ж воював, захищаючи варварську ідеологію. Так, саме ідеологію, а не народ, як багато хто думав. Бачив же, що партизанський рух, ці пресловуті «народні месники», набрід, який тільки пиячив і грабував (15).

Німець фатально помилився у тому, що не використовував ненависть совєцьких людей до свого керівництва. Думаю рейхскомісар України Ерік Кох (16) чесно заслужив сталінської нагороди – герой совецького союзу, якими Сталін нагороджував Ковпака та йому подібних, тих, хто воював проти України, завойовуючи її для московських окупантів.

Опісля війни загалі така каша-малаша почалася. Багатьох із колишніх партизан знов мобілізували, тільки тепер на боротьбу із УПА. І набирали найгірших, найгірших у моральному розумінні. Патологічних садистів, алкоголіків, наркоманів, які вже не мислили себе у мирному житті. Вони склали кістяк, так званих, «спецбоївок», які працювали під бандерівців в уніформі УПА спалювали села, різали дітей, навіть знищували совєцький актив, як-то комсомольців, учителів, медпрацівників. Розумієш, комуністам потрібно було змінити менталітет, усе, що накопичувалося в українців протягом століть – дух воїна, дух вільної людини.

Колишні партизанські ватажки книжки понаписували. Той же Ковпак свій опус «Від Путивля до Карпат» видав, хоча сумніваюсь, що малограмотний конокрад міг упоратися, без сумніву чиєсь творіння. Подано викривлено, з відповідним пафосом. Хоча б узяти парад у Дубовичах, що відбувся 23 лютого 1942-го. Тоді таки дійсно провели цю буфонаду. Старий підлабузник прагнув звітувати Москві, що партизани навсправжки є і успішно воюють, ось – навіть паради проводять. А вже 25-го із села нас витіснили мадяри. За цю виставу дубовичани поплатилися розореними домами, та життям двадцяти п’яти замордованих селян.

Ще й історія із ковпаківською казною цікава. Як вже казав, старий циган протягом війни назбирав кілька валіз золота. Звісно не приховалося б від нишпорок від беріївського комітету, та дід виявився не по зубах і смершівцям, і енкаведешникам та іншим. Золото встиг відправити небіжем, який десь розчинився на просторах есесеру, кажуть кудись на Урал подався. Слідство по «золотій справі» так і не розпочалося, Ковпак став вже недоторканим ветераном-партизаном. Чи запрацює коли це криваве золото один Бог відає. Думаю не буде щастя ковпаківським нащадкам, вдавляться.

Олексій Федоров, командир чернігівсько-волинського партизанського з’єднання нашкрябав свій опус «Підпільний обком діє». А сам, між іншим, на початку війни, рятуючи власну шкуру у Чорнухівському лісі, кинув напризволяще пораненого товариша Павла Рудька.

У 1947-му Рудько показував мені журнал «Новий мир», де публікувався Мєдвєдєв. Плакав і по нунктах  виявляв брехню. Наприклад Мєдвєдєв написав, що Рудько втік з-під його командування, як тіко в гузно смалений півень клюнув. Павло ж розповідав, що Федоров під приводом розвідки залишив пораненого в гомілки Рудька і ще чотирьох червоноармійців у лісі, а сам з зброєю і запасами продуктів щез (17). Рудько потім пробачив таку малодушність, після війни зустрічався з Федоровим, випивали. Та писульки вже були запущені в друк, то й намагався Мєдвєдєв відкупитися коньяком. Ця книжка потім добряче попсувала Рудьку життя. Він так і не добився реабілітації, чи принаймні вибачення з боку Медведєва.