Лоран Гунель - Бог завжди подорожує інкогніто

Книга «Бог завжди подорожує інкогніто» за авторства Лоран Гунель в своїй основі є працею з саморозвитку, проте не зовсім звичайною. Текст не є «підручником» чи посібником з кроками, що прописані в формі правил. Авторка змогла через призму художньої розповіді показати на конкретному прикладі, яким деструктивним може бути вплив зовнішнього світу на людину, та як потрібно з таким впливом боротись і перемагати, щоб почувати себе краще. На сьогодні ця книга є світовим бестселером, що ще раз говорить про її актуальність.

Центральним персонажем історії стає Алан Грінмор. Він – сама звичайна людина, яких мільйони, проте це ніяк не заважає йому відчувати себе пригнічено через буденні причини. Дівчина кидає його, в той час як робота приносить лише стрес, не дивлячись на те, що це не сама погана робота в світі. Від стрибка з Ейфелевої вежі його рятує якийсь незнайомець, і з ним Алан укладає угоду. До речі, читати онлайн книгу «Бог завжди подорожує інкогніто» Лоран Гунель українською мовою можна у нас.

Дивний незнайомець є тим, хто дасть головному героєві важливі та корисні поради, що дадуть змогу порозумітись з колегами на роботі. Також, що напевно більш важливо, він покаже, як знайти мотивацію та жити повноцінним життям.

Дізнатись всі поради від автора можна лише скачавши книгу «Бог завжди подорожує інкогніто» Лоран Гунель безкоштовно, без реєстрації та sms (смс) в таких форматах, як fb2 (фб2), txt (тхт), rtf (ртф), epub (єпаб), скориставшись нашим ресурсом електронних книг.

Як не пропустити в житті ті можливості, які воно нам пропонує? Знайти своє призначення й зробити реальністю найзаповітніші та найсміливіші мрії? Шлях до самореалізації та самовдосконалення відкритий кожному, треба лише обрати вірний напрямок. На відміну від інших книжок із психології саморозвитку, бестселер Лорана Гунеля не перелік правил і вправ, а захоплива розповідь про історію життя паризького юнака, до якої хочеться приєднатися! Повне інтриги й пригод, це керівництво з пошуку свого місця в житті, боротьби зі страхами й комплексами за особисте щастя та професійний успіх! Поради й завдання, які даватиме врятованому на межі відчаю Алану його таємничий наставник, – універсальна та ефективна методика розвитку особистості від відомого психолога й письменника.

© S.N. Éditions Anne Carrière, Paris, 2010

© Hemiro Ltd, видання українською мовою, 2016

© Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», переклад і художнє оформлення, 2016

Жану-Клоду Гунелю (1932–2006)

Мені бракує тебе, тату

Життя – то є ризик.

Якщо ти не ризикував – ти й не жив.

Саме ризик дає… присмак шампанського.

Мене огортала тиха, м’яка ніч. Брала мене на руки й несла. Я відчував, як моє тіло розчиняється в ній і я ніби сам пливу в повітрі.

Наступний крок…

Мені не було страшно. Геть зовсім. Я не знав страху. Лише переймався, що останніми днями той страх переслідував мої думки й намагався втрутитися в них. А я не хотів, аби він мене стримав і все зіпсував…

Іще крок…

Я очікував почути метушливий гомін міста, але було напрочуд спокійно. Не тихо, ні – саме спокійно. Усі звуки, що долинали до мене, були тихими, віддаленими, несли спокій; а погляд губився в мерехтінні нічних ліхтарів.

І знову крок…

Повільно, дуже повільно я просувався сталевою балкою, укритою тьмяною позолотою незвичного освітлення. Цієї ночі я злився в одне ціле з Ейфелевою вежею. Я ішов по золотавому металу й поволі вдихав ніжне вологе повітря, і розлиті в ньому аромати дивували, вабили, п’янили.

А під ногами, 123 метри вниз, переді мною розгортався Париж, який сяяв, миготів, кликав – терпляче й упевнено чекав, доки я скроплю його своєю кров’ю.

Іще крок.

Я все ретельно обдумав, я дозрів, я приготувався до цього вчинку. Я обрав його, прийняв, усвідомив. Я зважено вирішив покласти край життю, що не мало ні кінця, ні сенсу. Таке життя – і це переконання дедалі міцнішало в мені – нічого не варте.

Крок…

Моє існування було низкою невдач, що тягнулася від самого народження. Батько (ним він був хіба що біологічно) не вважав за доцільне зі мною знайомитися та покинув мою матір, щойно та повідомила про вагітність. Чи не з метою знищити мене вона вирушила топити свій розпач у паризькому барі? Однак її мислення лишалося прагматичним навіть після численних чарок, які вона перехилила разом з американським бізнесменом, котрого зустріла там же. Йому було тридцять дев’ять, а їй – двадцять шість; вона була пригнічена, а він випромінював безтурботність, яка надавала рішучості. Його, здавалось, усе влаштовувало; вона ж намагалася вижити. Вона все зважила – і, з надією та розрахунком, запропонувала себе тієї самої ночі. Зранку вона була надзвичайно ніжною та закоханою, і – чи то в мить слабкості, чи то справді щиро – він підтвердив, що в разі вагітності візьме її з дитиною на утримання.

Вона поїхала за ним до Америки. І в країні добробуту нікого не здивувало, що я народився в сім із половиною місяців завважки в добрих три кіло. Я дістав громадянство США та місцеве ймення Алан Грінмор. Мати вивчила англійську й непогано інтегрувалася в місцеву спільноту. А ось продовження виявилося не таким безхмарним. За п’ять років мій новий батько втратив роботу. То було перед приходом Рейґана, криза була в розпалі: улаштуватися було важко і татко заходився пиячити. Розвиток подій не забарився. Він удався в депресію, став похмурим і повсякчас відмовчувався на материні закиди щодо браку завзятості. Вона постійно дорікала йому, шукала найменшого приводу, аби зачепити його. Відсутність реакції з його боку дратувала її, атаки ставали дедалі більш особистими, дедалі образливішими. Здавалося, вона раділа, коли він нарешті розлючувався, його гнів був приємніший за апатію. Їхня гра мене лякала. Я любив батьків, і спостерігати цю взаємну руйнацію було нестерпно. Вибухи батькового гніву були поодинокими, але нищівними, я їх боявся, тоді як мати, вочевидь, їм раділа. Вона отримувала зрештою хоч якусь реакцію від нього: погляд, дію, – отримувала реального супротивника, відповідача. Нарешті в неї з’являлася можливість вилити всю ту гіркоту, яка накопичувалась, – і вона буквально зривалася з ланцюга. Одного вечора він побив її: не так болісно було бачити його жорстокість, як те збочене задоволення на обличчі матері. У ніч, коли їхня сварка була особливо гарячою, вона у вічі крикнула йому, що його син насправді – не його син. Заодно про це дізнався і я сам… Наступного дня він пішов із дому назавжди. Другий батько так само покинув мене.

Мати борсалася щосили, аби нам вижити. Працювала шість днів на тиждень, днями пропадала в пральні. Звідти вона щовечора приносила із собою характерні хімічні запахи, які всюди супроводжували її. Коли вона підходила до мого ліжка поцілувати на ніч, я вже не відчував запаху матері – того запаху, що досі заспокоював мене, огортав ніжністю, запрошував до сну.

Крок, іще один…

Вона кидалася з одного заробітку на інший, щоразу сподіваючись знятися, улаштуватися, заробляти вдосталь. Переходила від коханця до коханця в надії утримати, заснувати сім’ю. Думаю, у певний момент вона нарешті усвідомила, що всі її сподівання щодо власного життя були марними – і саме тої миті вона зосередилась на мені. Я точно мав досягти успіху – або ж вона програла. Я мав почати заробляти стільки грошей, що і їй ставало б. З тої самої миті моя освіта стала її абсолютним пріоритетом. Я мав приносити тільки найкращі оцінки. Усі розмови за столом велися навколо навчання, викладачів, оцінок. Вона стала моїм наставником, а я – її протеже. Оскільки вдома я розмовляв французькою, а на вулиці – англійською, тож від народження був двомовним. Вона безперестанку товкла, що я маю неабияку перевагу. Авжеж, я стану бізнесменом міжнародного рівня або знаним перекладачем – у Білому домі – чому б і ні? Навкруги ж бо – самі нікчеми, без жодних амбіцій. А зрештою, я стану навіть міністром закордонних справ – вона була певна. Я боявся її розчарувати й учився найстаранніше, отримував гарні результати, від яких вона надихалася, упевнювалася у своїх очікуваннях і стверджувалася у своїй стратегії.

Як сніг на голову їй звалилася новина, що, виявляється, в Америці навчання в університеті платне – і ціна величенька. Тоді я вперше побачив її приголомшеною. Я навіть подумав, що вона пуститься батькового берега – удасться до пиятики та перетвориться на овоч: такі ж бо плани були, аж тут вона сіла маком. Проте оговталася вона досить швидко – натура взяла своє. Вона дісталася керівництва школи, аби переконати, що не можна кинути напризволяще юного громадянина США, блискучі результати котрого доводять його здатність служити країні в разі доступу до можливостей, які відкриваються після університету. Має бути рішення, мають існувати стипендії, має бути щось!