Аркадій Поважний - Сповідь партизана, Аркадій Поважний

Бійці загону багато пили (3), а тому й язики розв’язані. За журналістською звичкою, так про всяк випадок, збирав різну інформацію, мо’ знадобиться. Дізнався про принципи формування загону. Як, вже оповідав, коли прийшли німці Ковпак з невеличкою групкою пішов у ліс. За кілька тижнів закінчилися припаси, тому конокрад влаштовував наскоки на невеличкі села: Кардаші, Зозулино, Нову Шарпівку, Спадщину. Чим далі, тим активніше шукав зв’язків з «великою землею» тобто з Москвою, бо харчуватися ставало усе складніше. У деяких селах люди за допомоги німців влаштували проти лісових банд сили самооборони.

Якісь вагомі диверсії Ковпак не здійснював, для звітності обмежився примусовим вилучанням у «несвідомих» селян горілки та продуктів, мотивуючи ніби бореться з контрреволюцією. Вояки подейкували, що дід має особисту казну, яку поволі поповнює, підзбирує награбоване золото. Селяни боялися не стільки ковпаківців, як їхніх акцій проти нової адміністрації, аджей відповідні дії від гестапо виміщувалися саме на них. Отак і жили між двох вогнів. Тому бургомістр постійно отримував від мужиків прохання помочі як не в людях, хоча б в озброєнні для самооборони.

Ковпак же підготував для «великої землі» детальний звіт про масштабні диверсії. На місці кремлівських небожителів, я б тричі подумав чи вірити таким писулькам. Які мости конокрад тут підривав? Кілька дерев’яних переходок через Сейм? І цим, наче б то, затримав просування дивізій. Якась єресь! Та німцям із їхньою технікою, тодішнім обладнанням, це тьху…

У жовтні ковпаківський загін об’єднався із бійцями Руднєва. Тут вже була підготовка від НКВД, в загоні був зв’язок через рацію. Зв’язалися із Москвою, звідки скоро прийшов наказ: «Командиром об’єднаних законів призначається Ковпак, комісаром – Руднєв».

Не знаю чим керувалося московське керівництво, призначаючи нездару на подібну посаду. Вочевидь Сталін вирішив зліпити із Ковпака, таке собі, знамено українського партизанського руху.

У загоні ж «батя» мав авторитет серед злочинного елементу, це ті, хто прийшли в ліс аби бути подалі від фронту, та по можливості поживитися  за рахунок грабунків, які заширмовувалися «розвідкою», та «бойовими операціями». У селян тепер вилучали цінні речі, навіть витягували золоті зуби, а такі були, хоч і мало, але були, здебільшого євреї. Забирали годинники, навіть білизну (4). Бандити відразу не злюбили Руднєва, бо той намагався навести дисципліну, максимально впроваджував військове життя, субординацію, носіння уніформи з відзнаками.

Начштабом і керівним військових операцій був чекіст Базима.

Загін цілковито залежав від «великої Москви». Там не розуміли чому Ковпак разом зі зброєю і амуніцією вимагає тушонки і інших продуктів першої необхідності, мовляв, чом в такому разі, не допомагає цивільне населення. Старий лис відбріхувався тим, що ніби то люди остаточно пограбовані німцями, хоча при них колгоспи працювали так само, і навіть краще. Селяни зажили краще ніж при комуністах. Соромно зізнатися, що партизанами фактично спровокована громадянська війна. Ми воюємо проти своїх же.

По радіо якось почули, що в степах Дніпропетровщини успішно діють партизанські загони якогось Сидорова. Політкерівник Мінаєв із цього приводу роздув агітку. Збирав на політінформацію бійців і нахвалював дніпровців, а наших бухариків лаяв.

Степан шепнув тоді мені:

Про яких таких степових партизан вони торочать? Тут у лісі нікуди сховатися від їхніх літаків, а там у степу.

***

Весною 1942-го Ковпак вирішив йти на Путивль. Базима з Руднєвим ухвалюють, бо згідно звітів розвідки у місті базується лише двадцять два поліцейських на чолі із гауптманом. Зрозуміло, що подібна операція мала пропагандистський характер, замилити очі московському начальстві. Цей «гарнізон» поспішно залишив місто, як тільки наша орда з’явилася на узліссі.

Ковпак тут же скликав мітинг, на який його малолітки яким довірили зброю, примусом виганяли із хат переляканих людей.

Не стану цитувати нісенітниці, які речили Руднєв та його зам Войцеховський. Зводилося до обіцянки рейдувати по Закарпаттю і далі на поміч браттям-слов’янам, де ніби на нас чекають не дочекаються, щоби звільнити від гніту буржуазії. Тут же була проведена мобілізація сімох чоловік і десять жінок.

Радистка терміново передала Керівництву про те, що в результаті запеклого бою, доблесними партизанськими з'єднаннями звільнений Путивль. Та незабаром над містом з’явився бомбардувальник у супроводі «мессера». Це неабияк нахарапудило всіх нас, без команди всі ретирувалися. Дві бомби побили чотирьох коней.

Через кілька днів до Путивлю прибув загін мадяр. Вояки так собі, але за цей ковпаківський бешкет познущалися над населенням.

Базима відправив до міста партизана, брат якого служив у поліції. Вночі повернулися обоє. Поліцая допитували Ковпак з Базимою, Руднєва чомусь не покликали. Хлопця поліцая поспіль відпустили, хоча він прохав залишитися в партизанах. Та Ковпаку довелося пригрозити йому наганом.

***

Точно не пам’ятаю якого числа, десь у грудні 1943-го з «великої землі» прибуло четверо військовиків. Для таких випадків у лісі обладнаний аеродром. Мене викликав Базима, та виявилося бесідувати треба не з ним. Начштабу залишив з на одинці з прибулим капітаном-особістом. Я вже знав про що йтиметься і чим закінчиться. Справа у тому, що вони прибували раз на два місяці для вербовки партійних. Я написав розписку про нерозголошення  і отримав оперативне псевдо – «Сірий». Тепер щомісяця маю звітувати своєму куратору про життя у таборі, головним чином акцентувати на політично-моральному стані, особливо які настрої у командирів. Поза протоколом капітан пояснив: «Чим більше ворогів народу викриєш, там краще». «Для кого краще?» -питаю. «У першу чергу для тебе».

Отакої! Виходить якщо немає ворогів, їх необхідно вигадати, бо це якось поліпшує моє життя.

Свої зведення, тобто доноси, через радиста маю відправляти на ім’я начальника штабу УШПР (5) Строкачу, на той час офіційно партизанський загін вже підпорядковувався НКВД.