Мирослава Білич - Улеслива омана, Мирослава Білич

- Мені дуже важко від кохання, воно розриває і без того зранену душу. Чому так нестерпно? Скажи, прошу!

-Не спроста кохання вважають найсильнішим почуттям між людьми. Бо воно ховає в собі біль, щастя, страждання, ейфорію, страх, надію і нескінчений перелік вируючих почуттів. Тільки від двох людей залежить, що саме вони пробудять у своєму коханні, яку силу зможуть відкрити, у яку стихію сліпо зануряться. І на що в решті перетворять своє життя.

Гордій ніколи не умів красиво говорити. Зовсім не цікавився мудрими цитатами, романтичними фільмами та й усім, що стосується сердечних справ. То звідки ж віднайшов правильні слова у вкрай складну мить? Перш ніж зʼявитися у голові ці слова зародилися у серці. Довгими місяцями мучили закоханого чоловіка, бо не мали змоги озвучитися тій, котрій були призначені. Спочатку зрада дівчини змусила його залишатись на відстані довгими місяцями, та зустріч виявилася неминучою. Чи міг він уявити, що всі руйнівні почуття котрими жив раніше виявляться мізерними у порівнянні із тими, що проживає зараз. Після пережитого у лікарні гірше вже бути не могло, та Гордій знову помилився. Соня перетворила кожен день на нове випробування. Будучи поряд віддалялася від нього, закривалася, ігнорувала. А ще дивилася порожнім поглядом, наче кожна мить поряд з ним приносить їй муки. Соня мучилася від фізичного болю і спокійно на це дивитися він не міг. Допомагав пересуватися, хоча і доводилося терпіти негативну реакцію. На кожен дотик вона напружувала все тіло ледве витримуючи його близькість. Гордій і сам напружувався від люті, котру він насилу стримував у собі. Знав, що буде нелегко, та все одно не міг змиритися з реальністю. Надто сильно він настраждався від розлуки, терпіти її будучи поряд кожної миті просто неможливо. Довго він так не протягне, боявся, що знову наробить помилок. Хоч і мовчав, всередині все кричало від напруги. А потім Соня розповіла про почуття провини і це змусило Гордія зізнатися про смерть її брата. Зізнатися про власне мовчання і про те, що весь час знав де вона перебувала. Тільки сказавши правду  зрозумів, що остаточно все зруйнував саме він, а не кохана дівчина. Якби прийшов до неї раніше, то вберіг би її від біди, дізнався про вагітність, був поряд. З того моменту Соня віддалилася ще більше, хоч і здавалося вже нікуди. Це остаточно звело Гордія з розуму. Він більше не міг вдавати, що все добре, ходив розлючений, безпідставно дратувався на батьків, котрі цього взагалі не заслуговували. А потім сталося щось незрозуміле, бо жінки вмить прийняли рішення про переїзд. Соня погодилася із байдужим обличчям, їй було всюди погано поряд із ним. А йому без неї. Навіщо вони туди їдуть? Кому від цього стане краще?

Далека дорога за кермом вкрай виснажила і так стомленого чоловіка. Він вже давно нормально не спав бо дбав про донечку. Єдиний світлий промінчик, котрий сяє у серці. Заснув одразу по приїзді додому і прокинувся вже від яскравого сонячного світла у кімнаті. Перелякано схопився, щоб піти до Соні. Як вона дбала про Улянку сама цілу ніч? Побачив її у обіймах матері і не одразу зрозумів як реагувати. Жінки були заплаканими. Мати тихенько вийшла, а Соня сиділа з опущеним обличчям не помічаючи його. Кинув короткий погляд на донечку яка мирно спала і направився до виходу. А що ще залишалося робити? Тільки покинути кімнату він не зміг. Зупинила неочікувана правда від коханої. Коли почув про аварію, одразу згадав той день. Колега займався цією справою, бо у Гордія невистачало часу на дрібниці. Нещасний випадок. Він ж не міг уявити, що насправді там стався жорстокий злочин. Виявляється, вони могли зустрітися раніше і за інших обставин. Дивовижно. Скільки болю вона пережила від самого дитинства. От чому він одразу підмітив її недитячий погляд. Бачив біль, та не міг його розібрати і зрозуміти. Тільки тепер дізнався і серце стиснулося від співчуття.

А після,  Соня вилила йому душу, чим зачепила за любляче серце. Гордій і мріяти не міг про те, що насправді змушувало кохану страждати. Це кохання до нього. Таке ж сильне і невмируще. На емоціях і сам про все зізнався. Стало легко. Невидимий тягар наче розчинився у просторі. У Соні ожили очі, вперше засяяли надією. А Гордій зрозумів, що більше ніколи не дозволить їм втратити цей блиск. Ніколи і нізащо.

***

-Сонце досить припікає, може підемо всередину будинку? Ти стомилася?

-Зовсім ні. Сиділа б тут з тобою цілу вічність.

Після сніданку Гордій запросив мене погуляти по території маєтку. Багато ми не пройшли, бо я надто швидко відчула слабкість і той самий надокучливий біль напруги. Ми примостилися на красивій деревʼяній лавочці розміщеній наверху схилу під вишнею. Теплий вітер гойдав гілки то забираючи від нас затінок то повертаючи знов. Я дивилася на довколишню природну красу і почувалася такою ж живою. Всередині все зеленіло і квітло, щебетало від щастя, у області серця розливалось тепло. Гордій взяв мою долоню у свою, я посміхнулася і поглянула на нього. А він загадково вивчав моє обличчя.

-Відтепер ми будемо завжди разом. Я казав, що ніколи не скривджу тебе, і не дозволю цього робити іншим. Розповідай мені про все, що наповнює твоє серце. Ділися радощами, болем, усім. Я хочу розуміти тебе, відчувати, підтримувати, бути поряд. Я кохаю тебе дуже сильно.

- Я теж тебе кохаю. Вперше відчула щось подібне до чоловіка. Тому і наробила помилок, просто, інколи, не знаю як бути. Та одне, я дуже добре засвоїла. Мовчання не завжди правильне, я більше не мовчатиму. Ділитимуся з тобою усім, бо ти єдиний хто став моєму серцю рідним. Єдиний, хто показав мені, що таке любов і турбота. Що таке любляча сімʼя. Шкода, що я не змогла це вчасно оцінити.

-Так, наша зустріч була… складною. Називати її неправильною неможна, бо якби не вся ця історія, я б тебе не побачив. Якби ти не втекла тоді, я б не розумів, наскільки дорогою ти мені стала. Не знав би, що таке розлука і наскільки вона важка. Ми не стали б тими, ким є зараз. Не шкодуй про минуле, бо воно дало сотні причин зробити майбутнє кращим. Та найголовніше, воно подарувало нам Улянку.