Мирослава Білич - Улеслива омана, Мирослава Білич

Кажуть, що кохання все перемагає. Так, у цьому сумнівів нема. Та мало хто згадує про те, як воно зароджувалося на помилках, боролося із брехнею, тонуло у мовчанні і ховалося за непорозуміннями перш ніж перемогти. Ця історія кохання розкаже все без прикрас, масок і рамок ідеальності. Так, як буває насправді.

Розділ 1

Буденний ранок. Осінній, дощовий, прохолодний і сірий. Саме таким і є життя Гордія. Із похмурими думками хлопець поспіхом вискочив зі старого під’їзду, накинув шкіряний капюшон куртки на голову і впевненою ходою направився до свого автомобіля. Ще і брак місця для стоянки під домом додавав поганого настрою. Постійно треба пішки йти кількасот метрів до власного автомобіля, місце для якого можна знайти лише на  тупиковій вулиці біля закинутих складів. Сам винуватий, бо працює до пізньої ночі от і не встигає зайняти вигідне містечко. Звісно, основна робота закінчується ввечері, та у хлопця є власні справи для розслідування. Та й він би не проти прогулятись, адже це корисно для здоров’я, якби не одне – але. Ті кількасот метрів якраз проходять через гамірний базар, на якому люди із прилеглих сіл продають свої домашні продукти. І містяни їх радо скуповують, ще й роблять це з самого ранку. Звідки лише сили беруть о такій порі, щоб безперестанку гомоніти і сміятись?

Зараз швиденько треба проскочити, із опущеним вниз обличчям, щоб зайвий раз не пропонували товари. Та до нього сильно і не чіпляються, бо ж знають ким працює. Район ніби і не маленький, та всі тут всіх знають, якимось чином.  Гордій працює детективом, так вже склалося, що життя змусило прийти до цієї професії. Та всі довкола не поглиблюються і просто вважають його правоохоронцем, а тому поважають і побоюються. А ще, про всяк випадок, не чіпають зайвий раз. Тільки  сьогоднішнього ранку все пішло проти звичної схеми.

-Злодійка! Ловіть її!

Закричав чоловік з-за прилавку і поспіхом кинувся когось наздоганяти у натовпі. Гордій на автоматі кинувся слідом і через кілька хвилин наздогнав захеканого чоловіка. А ще помітив ту саму злодійку, яка щосили втікала по брудних калюжах. У повненького чоловіка сили швидко скінчились, тож наздоганяв її тепер лише Гордій. Невдовзі, дівчисько різко обернулось назад, напевно, щоб оцінити ситуацію, і з усієї сили плюхнулось обличчям у величезну калюжу. Гордій аж пожалів її цієї миті, бо отримала перше надто неприємне покарання. Вочевидь, його перелякалась і втратила пильність. От і попалася.

Доки дівчина копирсалась у болоті, Гордій зупинився важко видихаючи після несподіваного марафону. Коли трохи вирівняв подих, вже спокійним кроком  підійшов до цієї... нещасної чи що? Як ззаду почувся розлючений крик того самого продавця.

-Ні ну ви погляньте на неї! Не далеко тебе неправда довела, так? Серед білого дня красти! І чому ж тебе батьки вчили?

Чоловік доклав останні зусилля щоб вилаяти дівча. Коли порівнявся з Гордієм, важко видихав витираючи лоба від поту. Дівчина різко підняла голову і пронизала обох ненависним поглядом. А в Гордія всередині все стиснулось від болю і яскраво спалахнувших спогадів. Хіба ж таке буває, щоб ось так минуле перед очима з’явилось у теперішній реальності?

-Мене у пологовому покинули! Тож взагалі нічому вони не навчили.

Коли Гордій помітив некрасивий вертикальний шрам під носом дівчини, йому стало шкода нещасну. Та після зізнання у сирітстві, біль зціпив у своїх щелепах саме серце. Востаннє він його силу відчував вже дуже давно, і геть через іншу беззахисну дівчинку. Торговець теж трохи зупинив свій злісний запал і продовжив вже спокійнішим тоном.

-То попросила б! Що ж ми нелюди чи що? І пиріжки ти б свої з’їла і мені б товар не псувала, он плавають тепер у болоті.

Тільки зараз Гордій зрозумів, що саме вкрала дівчина. Останній факт змусив знову повернутись до реалії. І через ці два  пиріжки вони гналися вулицями? По криках хлопець думав вона місячну виручку поцупила. Хоч би обрала когось спокійнішого, така собі злодійка. Та якби і попросила, окрім лайок нічого б не отримала. Ось така життєва правда.

- Он зараз тебе поліцейський цей арештує і навчить культурі.

У дівчини очі одразу збільшились і забігали від страху. Вона тут же схопилась і знову навтьоки, тільки цього разу не відбігла далеко. Гордій схопив її за мокрий і брудний рукав куртки, від його виду аж обличчя скривив, бо огидно стало торкатись.

-Зі мною підеш!

Роздратовано, крізь зуби промовив і потягнув її подалі від сторонніх очей. Хотілося висварити продавця, розвернутись і піти на роботу, але він не міг цього зробити. Ще не вистачало, щоб на нього писали жалобу, або на роботу приходили і жалілися за невиконання обов’язків. Якщо за пиріжки дівча готовий посадити, то краще вже не лізти до нього на рожен. Ще й клятий дощ не припиняється, і вітер холодний, як бонус, провіває до кісток. Мимоволі кинув погляд на дівчину, а вона голову вниз опустила і руками себе обійняла, холодно, мабуть.  На диво, хоч перестала пручатись і йшла швидкими кроками у такт його ходьби. Провів її вуличками до свого авто, і вже біля нього знову роздратовано наказав.

-Знімай цю огидну куртку!

-Що?

І що ж вона зараз подумала? Якщо взагалі це створіння вміє думати. Гордій натиснув на картку-ключ і авто заблимало аварійками. Він одразу відкрив задні дверцята щоб взяти з сидіння запасну куртку. Простягнув її незнайомці.

-Цю одягай і сідай на переднє пасажирське сидіння.

На диво, дівчина одразу схопилась за суху річ і поспіхом почала переодягатись. Під довгою, пошарпаною і на кілька розмірів більшою курткою, на ній одягнений тоненький светр, крізь який аж ребра випирають від худоби, широкі чорні джинси, мабуть, ще з минулого століття. На ногах пошарпані кросівки, шкарпеток взагалі нема. А на голові чорна шапка, яка, аж страшно подумати яке волосся ховає. Хоч би заразу до автомобіля якусь не занесла. Хімчистки тепер не уникнути, подумалось хлопцеві, як тільки дівчина умостилась на переднє сидіння. Гордій стомлено видихнув і сів за кермо. Запустив двигун, одразу включив пічку на максимум. Перевів погляд на дівчину, яка з-під лоба за ним спостерігала, наляканим і водночас хижим поглядом. Здається, вона по життю готова нападати, якщо хтось надумає перейти дорогу. Тільки сьогодні не він, а вона йому перейшла, перебігла точніше. Міг би просто зараз відпустити, якби не одне, але. Цей рубець на її обличчі, від споглядання якого не може відмовитись. Дівчина помітила і прикрила його рукою, а Гордій аж провалитись крізь землю захотів цієї миті. Вона ж і уявлення не має чому він насправді дивиться. Відвернувся у інший бік і невдоволено запитав.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍