Мирослава Білич - Улеслива омана, Мирослава Білич

-Мені дуже шкода, що ви пережили таке горе з дочкою. Про неї Гордій мені розповідав. Співчуваю!

Крізь гіркі сльози жінка усміхнулася мені. Уявити неможливо той біль, котрий вона пережила. Вона ж теж народжувала, виховувала, любила дівчинку, а потім її не стало.

-Дякую! Загалом, після трагедії ми вимушено переїхали за кордон, щоб Гордія вберегти. Алінку, більше за всіх цькував однокласник сина Кирило. Гордій хотів йому помститися за сестричку, а ми цього дуже боялися. Знайома на той час жила в Італії і розповіла про самотнього чоловіка котрий хотів знайти сімʼю щоб дбала про нього і його маєток. Це та сама сусідка, котра випікає ці булочки – Марія.  Ось так ми і опинилися тут. Дон Франческо дуже добре нас прийняв, полюбив, а ми намагалися відволікатися роботою. Однак Гордій виріс, захотів стати детективом і врешті повернувся на батьківщину, щоб помститися Мельникові.

У мене земля вибилася з-під ніг коли я почула знайому фамілію. Розуміння привело мене у ступор. А жінка далі розповідала дивлячись вдалину схилу.

-Ми не могли його зупинити. Переїзд лише відтягнув неминуче. Я так боялася втратити Гордія, адже Мельник дуже впливова людина. Коли син повернувся додому то Кирило вже був за ґратами. Йому вдалося виповнити задум, але полегшення не настало. Замість Гордія повернулась його примара. Ми не могли зрозуміти, що з ним коїться.  Зрозуміли лише тоді, коли він розповів про тебе і Улянку. Не знаю, що між вами сталося, та я бачу кохання у твоїх очах, таке ж як і у очах Гордія. Сподіваюся ви зможете подолати непорозуміння заради свого кохання, і заради дочки. Я рада, що ти зʼявилася у нашому житті. Якщо захочеш прийму тебе як рідну дитину, стану справжньою матірʼю.

Останні слова змусили мене розплакатися. Я все життя мріяла їх почути. А зараз, почувши відчула сильний біль. Я не заслуговую бути їхньою дочкою, бо жорстоко всіх зрадила. Знову не знала гірку правду. От чому Гордій мстив Мельникові. Як же я не зрозуміла. Мельник навмисне зробив мене копією його сестри, щоб добити Гордія. Небачена підлість, нелюдська жорстокість. І саме я стала її втіленням.

-Мила, що сталося? Не плач! Я образила тебе?

Трохи оговтавшись я побачила навпроти Наталію Петрівну. Вона тримала мене руками за обличчя і перелякано дивилась у саму душу. Я не можу сказати правду, але мовчати теж не маю права. Мені відкрили потаємне.

-Я не варта вашої любові. Ви не знаєте мене.

-Я знаю свого сина. Знаю, що він ніколи б не обрав собі погану жінку. А ще, у твоїх очах великий біль провини. Тільки добра людина може шкодувати про вчинене, це і відділяє її від злих. Якщо ти готова просити прощення знай, близькі готові його прийняти. Без помилок ще ніхто не прожив життя. Ти зберегла життя вашій дитині і цим вчинком перекреслила все погане.

Заплакані очі самі поглянули на донечку. Невже вона каже правду? Невже Гордій зможе мене пробачити? Тоді б і я змогла себе простити. Хай не одразу, поволі, через час. Набираючись сил від близьких людей. Адже я всім серцем хочу стати їм рідною.

-Обійміть мене, прошу!

Через секунду мене пригорнули до себе тендітні і теплі руки жінки. Я наче опинилася у іншому вимірі де стало дійсно добре. Мабуть, так почувається кожна дитина у котрої є мама. Так почуватиметься моя донечка. Для цього я готова до всього. Поговорити з коханим. Почути будь-яку відповідь від нього. Хай як це буде приємно, або ж боляче. Я готова.